Розділ 25

Поки Дмитро відчайдушно боровся з відчаєм біля ліжка Олени, доля Софійки розгорталася зовсім інакше, ніж він міг собі уявити. Після викрадення в парку, дівчинку привезли в невідоме місце – заміський будинок, розташований далеко від міста, серед густого лісу. Це було старовинне, але доглянуте обійстя, оточене високим парканом. Артем, щойно викравши дитину, вирішив, що ховатися в місті буде надто небезпечно.
Софійка була налякана, але не зламана. Її дитяче серце відчувало, що "тьотя Олена" і тато шукають її. Артем, на диво, не був жорстоким до неї. Він розумів, що дівчинка – його головний козир, його інструмент впливу на Олену і Дмитра. Він забезпечив їй відносно комфортні умови: окрему кімнату, іграшки, їжу. Але Софійка була в полоні. Вона не могла вийти за межі будинку, не могла ні з ким поговорити. Її єдиною компанією була літня, мовчазна жінка, яка виконувала роль наглядачки. Ця жінка, колишня знайома Артема, була залякана ним і просто виконувала його накази. Вона була більше схожа на примару, ніж на людину, і рідко розмовляла з дівчинкою.
Артем, після втечі з СІЗО, теж прибув до цього будинку. Він був обережний, майже параноїдальний, постійно перевіряючи периметр, побоюючись поліції та власних колишніх партнерів, яких він зрадив. Його обличчя було похмурим, а очі – сповненими злості та рішучості. Його план був простий: використати Софійку, щоб змусити Олену підкоритися, а потім зникнути назавжди, прихопивши з собою компромат, який він, ймовірно, залишив десь у цьому будинку.
Софійка проводила дні, дивлячись у вікно на ліс, що шумів за склом. Вона сумувала за батьком, за Оленою. Вона часто плакала, але потім згадувала мамин голос, який вона чула в серці "тьоті Олени", і це давало їй сили. Вона вірила, що вони її знайдуть.
Артем кілька разів намагався поговорити з Софійкою, намагаючись маніпулювати нею. "Твоя тьотя Олена не дуже хороша людина, Софійко. Вона зробила погані речі", — казав він, намагаючись посіяти сумніви в її маленькому серці. Але Софійка, дивлячись на нього своїми великими, довірливими очима, лише хитала головою. Вона знала, що "тьотя Олена" була доброю. Вона відчувала це.
Одного разу, коли Артем розмовляв по телефону в сусідній кімнаті, Софійка підслухала уривки його розмови. "Компромат... в тайнику... під каміном... ніхто не знайде..." — ці слова закарбувалися в її пам'яті. Вона не розуміла їхнього значення, але відчувала, що це щось важливе.
Тим часом, Дмитро та Андрій, перебуваючи в місті, переглядали записи з камер спостереження на дорогах, що ведуть до передмістя. Їхня єдина зачіпка – чорна іномарка, яку бачили біля парку. Через кілька днів, завдяки розширеному пошуку, вони виявили подібну машину, що рухалася до віддаленого заміського району. Це була ледь помітна ниточка, але Дмитро відчув, як у ньому знову спалахнула надія.
"Це може бути воно, Дмитре, — сказав Андрій, вказуючи на карту. — Цей район малонаселений. І там є кілька занедбаних об'єктів. Це типове місце для приховування".
Дмитро відчув, як його серце шалено забилося. Це було відчуття дежавю, але цього разу воно несло не страх, а рішучість. Він знав, що його донька десь там. І він знайде її.