Розділ 23

Новина про втечу Артема впала на лікарню як грім серед ясного неба. Поліцейські оточили заклад, охорона була посилена, але паніка вже оселилася в душі Олени. Вона дивилася на Дмитра, і в її очах була нестерпна суміш страху і провини.
"Дмитре... він не залишить мене в спокої. Він повернеться", — прошепотіла вона, її голос був слабким, але сповненим жаху. Її серце, ослаблене стресом, билося нерівномірно, віддаючись болем у грудях.
Дмитро стиснув її руку. "Ні. Я не дозволю йому. Андрій зробить усе можливе. Тепер, коли ми знаємо про його справжні мотиви, ми зможемо діяти швидше".
Андрій дійсно діяв швидко. Він розумів, що Артем – це не просто втікач, а людина, яка несе пряму загрозу життю. Було розпочато масштабну операцію з його пошуків, задіяні спецслужби, перевірялися всі можливі зв'язки та притулки. Дмитро, хоч і був виснажений, допомагав чим міг, надаючи всю інформацію, яку мав, і консультуючись з адвокатом Олени.
Однак Артем був розумним і хитрим. Він зник, не залишаючи слідів, наче розчинився в повітрі. Дні тягнулися повільно, наповнені тривогою. Стан Олени залишався критичним. Лікарі робили все можливе, але її організм реагував на стрес, загрожуючи відторгненням пересадженого органу.
Дмитро відчував, як його життя перетворилося на суцільний кошмар. Уночі його переслідували видіння – Софійка, що плаче, і Олена, яка згасає на його очах. Він відчайдушно намагався триматися заради них обох, але його власні сили були на межі.
Одного разу, коли Дмитро сидів біля ліжка Олени, вона раптом відкрила очі. Її погляд був чітким, хоча й сумним.
"Дмитре... якщо зі мною щось трапиться... подбай про Софійку", — прошепотіла вона, і в її голосі бриніла болюча покора. "Скажи їй, що я її дуже люблю. Що я завжди буду поруч".
"Не кажи так, Олено! Ти будеш жити! Ти повинна жити! Софійка чекає на тебе!" — Дмитро відчув, як сльози навертаються на очі.
"Я знаю, Дмитре. Але я відчуваю... це серце. Воно надто стомлене. Всі ці події... вони виснажили його. І ця таємниця... вона з'їдала мене зсередини", — вона гірко посміхнулася. "Це іронія, правда? Серце, яке врятувало мені життя, тепер може його забрати".
Дмитро мовчав, його стиснуло від болю. Він розумів її почуття. Він знав, що серце Анни, яке було покликане дарувати життя, тепер стало джерелом її агонії через злочинні дії Артема. І він відчував безмежну провину за те, що не зміг захистити їх обох.
"Ми знайдемо його, Олено. Він поплатиться за все. Я обіцяю тобі. І ти будеш жити. Ти будеш жити заради Софійки", — голос Дмитра був твердим, хоча всередині нього все кричало від відчаю.
У цей момент увійшла медсестра. "Пане Дмитре, вам потрібен відпочинок. Пацієнтці теж потрібен спокій".
Дмитро неохоче підвівся. Він востаннє подивився на Олену, її обличчя знову стало блідим, очі закрилися. Він вийшов з палати, і, зачинивши за собою двері, відчув, як його ноги підкошуються.
Його життя знову було на межі. Софійка, викрадена. Олена, що згасає. І Артем, який вільно розгулює на волі, ніби привид, що загрожує знищити все, що залишилося від його світу. Дмитро розумів, що попереду його чекає найбільша битва в житті. Битва не лише за правду, не лише за справедливість, а й за життя тих, кого він кохав, і за власну душу, що розривалася на частини. Він повинен був знайти Артема. Будь-якою ціною.