Розділ 18

Розслідування справи Артема просувалося, і Дмитро активно в ньому брав участь. Він проводив години, спілкуючись з Андрієм, переглядаючи документи, намагаючись знайти будь-які зачіпки, що могли б виправдати Олену. Його рішучість допомогти їй була непохитною, підживлена дивним, майже містичним усвідомленням її зв'язку з Анною.
Одного вечора, працюючи над черговою пачкою документів, вилучених у Артема, Дмитро натрапив на щось незрозуміле. Це були старі медичні записи, які, здавалося б, не мали жодного відношення до кримінальної справи. Він майже відклав їх, але щось змусило його затриматися. Можливо, це була інтуїція, а можливо, дивне відлуння серця, що билося в його грудях.
Він почав переглядати їх уважніше. Більшість записів стосувалися якихось перевірок, аналізів, але потім його погляд зачепився за знайоме прізвище: Сорокіна, Анна Іванівна. Це були медичні картки його покійної дружини. Дмитро відчув холод, що пробіг по спині. Чому медичні записи Анни опинилися серед документів Артема?
Він почав читати. І чим більше він читав, тим більше його охоплював жах. Це були записи про регулярні обстеження Анни. І в одному з них, датованому за кілька місяців до її загибелі, було чітко зазначено: "Хронічне захворювання серця. Рекомендована трансплантація. Прогноз несприятливий без операції."
Світ навколо Дмитра зупинився. Його дихання перехопило. Анна... його Анна... мала хворе серце? Вона потребувала трансплантації? Це було неможливо. Вона ніколи нічого йому не говорила. Вона завжди була такою життєрадісною, енергійною. Як вона могла приховувати від нього таке?
Його руки тремтіли. Він продовжував гортати записи, і знайшов ще більше підтверджень: аналізи, консультації з кардіологами, списки очікування на органи. Все вказувало на те, що Анна жила з прихованим смертельним захворюванням серця.
І раптом усе стало на свої місця. Усі ті випадковості, усі ті дивні збіги. Чому Анна так легко погодилася бути донором? Чому вона ніколи не говорила йому про своє захворювання?
Відповідь була жахливою у своїй простоті. Анна знала. Вона знала, що її дні полічені. Вона приховувала це від нього, щоб не обтяжувати, щоб він не страждав, щоб він не боявся. І вона спланувала все. Її згода на донорство була не просто благородним вчинком, а усвідомленим рішенням дати життя іншому, знаючи, що її власне згасне. Можливо, навіть те, що це трапилося в аварії... Дмитро відкинув цю думку. Це було занадто.
Але найжахливіша таємниця стосувалася Олени. Якщо Анна була в списку на трансплантацію, і Артем, через свої кримінальні зв'язки, міг мати доступ до подібної інформації... невже це був не просто збіг? Невже Артем якимось чином був причетний не лише до викрадення, а й до чогось набагато страшнішого? Невже саме він "спрямував" серце Анни до Олени? Або ще гірше – невже він знав про хворе серце Анни і використав її смерть у своїх цілях?
Ця думка збила Дмитра з пантелику по-справжньому. Це було вже не просто кохання, зрада, таємниці. Це була складна, заплутана павутина, в якій були замішані життя і смерть, любов і кримінал.
Він зрозумів, що Олена, можливо, навіть не підозрювала про цю страшну правду. Вона була такою ж жертвою, як і він сам, як і Анна. Артем використав їх усіх.
Дмитро відчув, як його світ знову перевернувся з ніг на голову. Його кохана Анна жила з таємницею, захищаючи його. Олена, невинна жертва обставин, стала носієм серця його дружини. І Артем, злочинець, був ниткою, що пов'язувала їх усіх.
Він дивився на медичні записи, і його серце щеміло. За Анною. За її жертвою. За Оленою, яка стала частиною цієї страшної історії. І за Софійкою, яка, не знаючи всієї правди, інтуїтивно тягнулася до того, хто ніс у собі серце її матері. Ця справжня таємниця була набагато глибшою і складнішою, ніж будь-які його припущення. І тепер Дмитро знав, що його боротьба за Олену, за їхнє спільне майбутнє, стане боротьбою не лише за справедливість, а й за розкриття всієї правди.