Розділ 7

Ніч після візиту Артема була для Дмитра безсонною. Слова "наречений" і зблідле обличчя Олени стояли перед очима. Він чув, як вона розмовляла з Артемом по телефону у своїй кімнаті, її голос був приглушений, але в ньому відчувалися розпач і благання. Що саме вона йому говорила? Чому Артем з'явився зараз, через стільки місяців? І що насправді Олена приховує?
Наступного ранку між ними панувала натягнута тиша. Софійка, відчуваючи неспокій, притискалася то до батька, то до Олени, намагаючись зрозуміти, чому її улюблена "тьотя" така сумна, а тато – такий замислений. Олена намагалася поводитися як зазвичай, але її очі були червоними від сліз, а рухи – невпевненими.
"Нам треба поговорити, Олено", — твердо сказав Дмитро під час сніданку, коли Софійка була зайнята своїми іграшками.
Олена здригнулася. "Дмитре, я... я можу все пояснити".
"Я хочу почути. Хто цей чоловік? І чому він називав тебе своєю нареченою?" — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася сталева рішучість.
Олена зітхнула, збираючись з духом. Вона розповіла Дмитру про свої минулі стосунки з Артемом – про їхні плани на майбутнє, про його непередбачуваний характер, про те, як він зник з її життя, коли вона опинилася в лікарні, не виходячи на зв'язок. "Я вважала, що між нами все скінчено, Дмитре. Він не з'явився в найважчий момент мого життя. Я змінила номер, щоб почати все з чистого аркуша. Я не очікувала, що він знайде мене".
Дмитро слухав її, намагаючись відділити правду від можливих приховувань. Його довіра була підірвана. "І що він від тебе хоче зараз?"
"Він... він хоче відновити стосунки. Він каже, що змінився, що зрозумів свою помилку. Але я не вірю йому, Дмитре. Я не хочу його бачити", — Олена подивилася на нього з благанням.
"Але він знає, де ти живеш. Де ми живемо. Це небезпечно, Олено. Для Софійки", — Дмитро відчув холод, що пробіг по спині. Він не міг допустити, щоб минуле Олени загрожувало його доньці, його дому, який щойно почав відроджуватися.
Наступні дні Артем не з'являвся, але його тінь висіла над ними. Дмитро став більш пильним, постійно озираючись, коли вони були на вулиці, перевіряючи двері та вікна. Він відчував, що ця ситуація несе загрозу. Він не знав, наскільки небезпечним може бути Артем, але його впертість і раптова поява викликали занепокоєння.
Одного вечора, коли Дмитро вже спав, його розбудив тихий стукіт у двері. Олена стояла на порозі його кімнати, бліда, з переляканими очима.
"Дмитре... він тут", — прошепотіла вона, вказуючи на вікно.
Дмитро підійшов до вікна і обережно відгорнув штору. Біля воріт їхнього будинку, у тіні ліхтарного стовпа, стояв Артем. Він не намагався увійти, просто стояв і дивився на будинок, ніби полюючи. Його постать була зловісною в нічній темряві.
"Що йому потрібно?" — Дмитро відчув, як стискаються кулаки. Це вже не просто колишні стосунки, це переслідування. Це загроза.
"Я не знаю, Дмитре. Він дзвонив мені ввечері, погрожував, що... що розповість щось про мене, якщо я не повернуся до нього. Він небезпечний, коли злиться", — голос Олени тремтів.
"Що він розповість?" — різко запитав Дмитро, підозри знову заворушилися в ньому. Знову таємниці, знову щось недомовлене. Він відчував себе між двома вогнями: захистити Олену, захистити Софійку, але при цьому розгадати всі її секрети.
"Я... я не можу сказати. Це... це складно", — Олена відвела погляд, її обличчя знову стало замкнутим.
Дмитро відчував роздратування і водночас відчай. Він бачив, що Олена налякана, але її небажання розкрити всі карти викликало в ньому сумніви. Як він може повністю довіряти їй, якщо вона приховує щось настільки важливе, що це загрожує їхньому спокою? Образ Артема за вікном і нерозкриті таємниці Олени створили стіну між ними, стіну, яка, здавалося, стає все вищою і небезпечнішою. Софійка мирно спала у своїй кімнаті, не підозрюючи про темні тіні, що кружляли навколо їхнього будинку, загрожуючи знищити все, що вони тільки почали будувати.