Розділ 2

Життя Олени почалося заново в той день, коли її власне мало згаснути. Вона пам'ятала все уривками: задишку, що перехоплювала подих, холодний піт, паніку в очах рідних. Потім – темрява. І пробудження. Дивне, ніби інше. Перше, що вона відчула, було несподіване тепло в грудях. Ніби там, де раніше була порожнеча і біль, тепер оселилося щось живе, міцне, сповнене сили. Лікарі говорили про диво, про ідеально підходяще серце, про другий шанс. Олена слухала їх, кивала, а сама відчувала, що це не просто медична процедура. Це було щось більше.
Відновлення було довгим і складним. Кожен новий день був перемогою. Олена вчилася жити з новим серцем. Вона помічала дивні речі. Раптом їй захотілося навчитися малювати, хоча раніше вона ніколи не відчувала до цього потягу. Її улюблена музика змінилася – тепер вона з трепетом слухала мелодії, які раніше вважала надто сентиментальними. Іноді, заплющивши очі, вона відчувала раптовий сплеск емоцій, яких ніколи раніше не переживала: гостру тугу за тим, чого не знала, чи радість від дрібниць, що не мали для неї значення. Вона списувала це на наслідки операції, на зміну гормонального фону, на все що завгодно, але в глибині душі розуміла – це не просто так.
Олена працювала в невеликій художній галереї. Любила мистецтво, але раніше її ставлення було скоріше прагматичним – купівля-продаж, оцінка. Тепер же вона дивилася на картини інакше, бачила в них душі художників, відчувала кольори та форми майже фізично. Це було новою гранню її сприйняття, подарунком, який вона отримала разом із життям.
Одного сонячного дня, коли Олена вже повністю відновилася і повернулася до звичайного життя, вона йшла парком після роботи. Думки були легкими, в грудях приємно пульсувало. Раптом її увагу привернула маленька дівчинка, яка сиділа на лавці з чоловіком, схожим на її батька. Дівчинка плакала, а чоловік, намагаючись її заспокоїти, здавалося, сам був на межі відчаю. Щось у цій сцені змусило Олену зупинитися. Вона відчула дивне поколювання в грудях, ніби щось всередині неї відгукнулося на дитячий біль.
Вона підійшла ближче. "Вибачте, – тихо звернулася вона до чоловіка, – з дитиною все гаразд?"
Чоловік підняв голову. Його очі були наповнені смутком, але в них Олена побачила щось знайоме. Щось, що змусило її серце пришвидшити ритм. Дивний, майже ірраціональний сплеск емоцій прокотився по її тілу. Дівчинка, почувши її голос, підняла заплакане личко. Її великі, карі очі вмить перестали плакати і з цікавістю втупилися в Олену. У цих очах Олена побачила щось неймовірно рідне, щось, від чого у неї перехопило подих. Вона не могла пояснити це словами, але відчувала, що цей момент не випадковий. Її нове серце билося дивно і сильно, ніби намагаючись щось підказати.
Чоловік, який виявився Дмитром, стурбовано подивився на Олену. "Так, все гаразд. Просто Софійка сумує за мамою", – тихо відповів він.
І тоді Олена зрозуміла, що ці очі, цей чоловік, ця дитина – вони не просто незнайомці. Їхня зустріч була не простою випадковістю. Вона відчувала це всією душею, кожною клітинкою свого тіла. Особливо серцем.