Розділ 21

КОРА

– Ти коли-небудь перестанеш доводити мене до сказу? – дратувалася на Селесту мама, поки ми йшли красивими алеями парку до галявини, де по центру має рости дуб.

– А що не так? – награно дивувалася сестра. – Коричневий колір мені личить. І ми взагалі то домовлялися про сукні на бали. Все інше то мій вибір. Ти он краще на другу свою доньку глянь, – тицьнула Селеста в мене пальцем. – Кора ніби на тінь схожа. Якась сіра сукенка та ще й бліда зовсім.

– Коро, з тобою все добре? – тим часом занепокоєно поцікавилась в мене Лілі.

Всміхнулася їй, заспокоюючи.

– Зі мною все гаразд, Лілі. Просто трохи голова болить…

– Треба було тоді в покоях лишатись, – відразу ж пробуркотіла мама. 

– А я не хочу там сидіти. Свіже повітря мені допоможе, – вперто мовила до неї.

Насправді ж мене настільки вже розривала тривога, що всидіти у кімнаті я б не змогла. Треба було відволіктись від дурних думок. 

Клятий Каспіан змусив мене нервувати. Знову…

Як можна зрозуміти того його листа? Що він знає? Про що здогадався? Невже так швидко зрозумів для чого я тут? Він шось, мабуть, підозрює і певно вирішив вивести мене на чисту воду звичними для себе провокаціями. Адже поки мене не можна в чомусь звинуватити. Я ще нічого не зробила, хоч і планую. 

Трохи заспокоївшись я зрозуміла кілька речей:

По-перше, зараз Каспіан, попри свої здогадки, нічого мені не зробить, бо довести мою винуватість неможливо. 

По-друге, він щось задумав для першого балу і вважає, що я зроблю все, щоб він мене не викрив. 

По-третє, мені в будь-якому випадку кінець. Якщо навіть вдасться задурити дракону голову, то після зникнення реліквії в мене буде дуже мало часу, оскільки він точно знатиме хто це зробив. 

А час для мене на вагу золота буде. Якщо вже я знищу себе, то було б добре, щоб не даремно. Арон заслуговує на нормальне існування. 

Перший бал знайомства відбудеться завтра, але якщо я продовжу себе накручувати через того листа, то до балу не дотягну. Тому від походу до дуба я не відмовилася, хоч і вдягла перше, що до рук потрапило, адже думки мої були далеко від зборів на пікнік.

Далі ми йшли вже мовчки, бо наздогнали групку з кількох дівчат та їхніх мам. 

– То що, дівчата Сентерес, як вам побачення з драконами? – помітно єхидно заговорила до нас, здається, саламандра. – Це ж треба, така удача! Дві сестри відразу ж відхопили по побаченню від головних драконів. А третій, мабуть, заздрісно? – дівчина з яскраво рудим волоссям та надто пишними формати награно дружньо обійняла нашу Лілі. 

– Я щиро рада за своїх сестер, – тихо відповіла їй Лілі. 

– Ахаха, та ми й не сумніваємося, – веселилася рудоволоса, а інші підсміювалися з усіх сторін. 

– Киця моя, – оманливо лагідно всміхнулася саламандрі Селеста, притуляючи ту за талію до себе. – Колись і тобі пощастить. Не треба так відверто показувати свій відчай. Звісно, це не будуть дракони. Але ж ти, сподіваюся, на них і не розраховувала? – удала здивування сестра. – Невже розраховувала? Бідолашна, – Селеста погладила руду по волоссю, щось ще прошепотіла тій на вухо і пішла собі спокійно далі, а саламандра заклякла з роздратуванням на обличчі. 

– Що ти їй на вухо сказала? – запитала я, посміхаючись. 

– Нічого особливого, – загадково хмикнула сестра.

Певно при мамі не хотіла зізнаватись, але я й так приблизно уявляла що вона могла сказати. Скоріш за все пообіцяла зробити мочалку для бані з її волоссячка, якщо та ще раз посміє підійти до Лілі.

Сам дуб дійсно мав дивовижні розміри. Його крона була такою розлогою, що тінь від неї покривала майже усю галявину. Сьогодні м'яка скошена трава була застелена килимками круглої форми, з квітковими орнаментами. На них розкидали м'які різноколірні подушки для зручності й по центру кожного стояв круглий низенький столик з фруктами, сирами та легкими закусками. 

– Мило, – хмикнула тихо Селеста. 

– Невже тобі щось та й сподобалося? – здивувалася я.

Ми рухалися за мамою до вільного килимка, але раптом почули голос Елейни – мами драконів Каспіана та Іллая.

– Сентерес! – окликнула вона нас. – Запрошую вас до свого столика. 

Ми дещо шоковано пішли до найбільшого килимка, де вже сиділи дві знайомі нам дракониці й ще дві блондинки змії – з роду золотих змій Аррісі, мама і донька.

Мама з напружено, але з посмішкою привіталася з Елейною Даргарн та усіма присутніми й звісно представила своїх доньок. Поки вона говорила, Елейна цупким поглядом вивчала нас з Селестою. 

Нічого доброго я вже від цих посиденьок не очікувала. Старші жінки намагалися підтримувати звичайну світську бесіду, але напруга нікуди не ділася. 

– Моя мама була змією, – раптом, взявши келих, почала говорити Елейна. – А батько драконом. Я дуже люблю змій і не буду приховувати, маю у цьому сезоні свою фаворитку, – вона перевела погляд на ефектну блондинку, молодшу Аррісі, яка й на пікнік одягла таку сукню, що ледве тримала її груди, прикриваючи хіба на третину. – Люба Індіс, сподіваюсь, ти вже визначилася хто з моїх синів тобі подобається більше? Адже, я думаю, ти їм обом будеш до смаку.