Розділ 20

КОРА

“Яка ж я дурепа. От просто справжнісінька дурепа! Емоційно нестабільна зміюка!”

Носилася туди-сюди по своїй кімнаті й подумки давала собі тумаків. 

В мене ж був чіткий план як саме я маю себе поводити. Драконам всміхатись і навіть трохи фліртувати, показуючи їм свою прихильність. А що роблю я? Провокую одного з них копати під себе. Бо, бачите, він мене безмежно дратує. 

Цей Каспіан порушив усі мої плани. Сама не розумію чому не можу поруч з ним удавати з себе ту, ким я не є. І розумію ж, що відштовхуючи його, лише більше заохочую мислився до полювання та ніби щось мною керує і я готова шипіти від кожної його посмішки та нахабного погляду у мій бік. 

“Хіба зараз це важливо, Коро? Хіба ти маєш право на помилку” – продовжувала я читати сама собі нотації у думках. 

Він сьогодні дійсно привів мене у дуже чарівне місце і ті квіти… А потім звичайний сніданок посеред такої краси. Аби на його місці був хтось інший – це б дійсно підкорило мене. Але не Каспіан. Кожнісіньке його слово в моїй уяві звучало для сотень таких же дівчат. Він вміє це. Здатен одним лиш поглядом показати своє бажання. І сьогодні я це на собі відчула. 

Та найбільше мене розлютила реакція мого ж тіла. Кожен його погляд знаходив відгук всередині мене. Думки ж мої мимоволі поверталися до нашого поцілунку… І це безмежно дратувало. Тому я наговорила дурниць та фактично втекла з того побачення. А тепер от ходжу туди-сюди й намагаюся зрозуміти просту річ – від кого я тікала? Від дракона чи від себе?

– Ти чого це тут тупцяєш по кімнаті, немов слон? – без стуку й попередження залетіла до мене Селеста. – Так вражена побаченням з драконом? – хмикнула єхидно вона. 

– Так хочеться мене дістати? – таким самим тоном і посмішкою відповіла їй.

– Гаразд-гаразд, – підняла руки догори Селеста. – Я бачу, що ти не в гуморі. Кажи що він там тобі зробив і як саме ти бажаєш його покарати. Я все організую, – безпечно запропонувала свою допомогу сестра.

– Нічого він мені не зробив, – пирхнула, сідаючи на ліжко. – Дратує просто, от і все. Причепився як реп'ях.

– Закохався може, – висловила припущення Селеста, падаючи поруч зі мною на ліжко. 

– Ти зараз серйозно? – звісно дратуюся я, бо ці її жарти тут ні до чого. – Ми про Каспіана говоримо. Про саме того дракона, який зіпсував репутацію не одній нашій спільній знайомій.

– Ох, Коро, – якось дивно зітхнула Селеста, повертаючись до мене. – Я звісно терпіти цих драконів з їхніми владними замашками не можу, але ось що скажу тобі, як все-таки старша сестра…

– На один всього рік, – нагадала їй за звичкою. 

– Та байдуже на скільки. Ти просто шкодуєш тих, хто цього не заслуговує. 

– Що ти маєш на увазі? – не розуміла її натяків. 

– Все дуже просто, Коро. Кожна дівчина, яка, як ти виразилася, постраждала від Каспіана, сама у цьому винна.

Мовчки притулила долоню до її чола.

– Перестань, – відмахнулася Селеста. – Я не хвора, просто маю більш критичне мислення, Коро. Їх хтось насильно до нього в ліжко тягнув? Хоч одна з них звинувачувала Каспіана в насиллі? Ні. Всі вони звинувачували його в легковажності й майже всі казали таку фразу: “Я знала, що він бабій, але вірила, що я стану тою самою для нього”. Дурепи, які мріяли перевиховати дракона. Ось і все. Тому мені їх не шкода. Каспіан покидьок звісно, але знаєш що мені в ньому подобається? Він цього ніколи й не приховував. Бере те, що йому люб'язно пропонують.

– Ти мене дивуєш, – зітхнула я. – Це так на тебе цей маєток впливає чи може спілкування з Іллаєм?

– Хоч не нагадуй мені про нього, – відразу ж розсердилася сестра. – Взагалі то я до тебе прийшла про обід повідомити. Мама, поки ти була на побаченні, повідомила що Елейна Даргарн влаштовує пікнік для учасниць сезону. 

– Пікнік? – трохи здивувалася цій новині.

– Так, під їхнім родинним дубом. Кажуть, йому вже більше тисячі років. 

– Добре. Були якісь ще вказівки? – поцікавилася я, бажаючи ще трохи побути наодинці, тому сподівалася якось відправити сестру з кімнати. 

– Сукні мають бути світлими й легкими, – пробубоніла Селеста, вже збираючись покинути мою кімнату.

– Цікаво, яку ти обереш сукню? – не втрималася від посмішки, точно знаючи відповідь.

– Сукню кольору земельки під тим дубом, – хмикнула сестра, викликаючи в мене приступ сміху.

Вона пішла, а я ще ніяк не могла заспокоїтись. Її бунтарська натура завжди чомусь мене веселила. Мамі просто не треба їй вказувати, бо коли вона говорить щось конкретне, Селеста зробить все точно навпаки. Інакше це буде вже не наша Селеста. 

Попри зіпсований ранок, настрій в мене до обіду був хороший. І я з нетерпінням чекала коли за нами прийдуть, щоб провести до величного дерева Даргарнів. Все-таки певно раділа я саме через відсутність чоловіків, адже щиро сподівалася, що у жіночій компанії та без зайвої напруги нарешті зможу нормально поїсти. Головне не зачіпатись з власною мамою…

Та коли моя помічниця принесла для мене листа, закріпленого восковою печаткою, апетит в мене зник і мабуть, на довго.