Розділ 19

КАСПІАН

Коли Кора сказала що я надто банальний, мені хотілося реготати. Бо я ніколи так себе з жінками не поводив, як сьогодні з нею.

Шепотіти дурнички на вушко… Готуватись до побачення… Вигадувати щось… Нащо? Все набагато простіше. Захотів. Обрав. Використав.

Жорстоко? Не думаю. Я завжди був чесним зі своїми обраницями. Відразу попереджав, що між нами нічого серйозного бути не може, бо я не створений для довгих стосунків. Проте кожна з них щиро вірила, що вона та сама, яка мене перевиховає, а я не заважав їм вірити. 

З Корою все трохи інакше. Є причини поводитись по-іншому. До того ж вона мене шалено вабить. Отруйна зміючка. 

Спускаюся сходами з оранжереї й всміхаюся як дурень, згадуючи її таку живу міміку.

Банальний… Знала б вона як я сьогодні ризикував, влаштовуючи це побачення у маминій оранжереї, яку вона більше за своїх дітей любить. 

Не заходячи до себе, відразу крокую у кабінет брата. Дивно, що в нього у цьому домі є кабінет, а в мене немає. Хоча чому ж дивно? Дивно те, що мене й досі дивують такі закономірні речі.

Заходжу без стуку. Іллай сидить у шкіряному кріслі та роздивляється в ранкових променях янтарну рідину у своїй склянці. 

– Не рано почав? – хмикаю, наливаючи й собі з розкритої пляшки. 

– Я й не закінчував, – похмуро відповідає брат. 

– Просидів тут усю ніч?

– Майже…

Випиваю все одним махом. Не люблю цідити.

– І це по твоєму рішення? – запитую в нього, свідомо зачіпаючи болючу тему. Йому треба хоч виговоритись.

Наша родина зразкова за усіма мірками сучасного суспільства. Як там усі кажуть? Багатії та владні дракони. 

А що на ділі? Деспотичний батько, якого я ненавиджу відкрито, а Іллай й досі удає, що поважає його рішення. Інфантильна мати, якій ніколи не було діла до її синів та навіть доньки. І ми – нащадки драконів, а насправді просто істоти без волі й можливості хоч щось змінити. Заручники клятих батьківських рішень. 

Адже цей літній сезон треба лише батьку для отримання якомога більше влади та привілегій. Я б тут і не з'явився, бо, на відміну від Іллая, вже давно жив окремо та розраховував тільки на себе… Допоки мені знову не довелося просити в батька допомоги. Тепер в мене іншого шляху немає.

Проте Іллаю гірше ніж мені. Мій брат не гульвіса та дійсно вірить в те примарне кохання. Він має кохану, яка не підходить та ніколи не підійде моїй родині. І він тепер у пастці більшій ніж я. 

Ми обидва у батьківській пастці.

– А рішення немає, брате, – з болем глянув на мене Іллай. – Була надія на Селесту Сентерес, але вона… та зміюка вона. Зі всіма іншими взагалі немає сенсу домовлятись. Вони заглядають мені в рота та ніжно зітхають від кожного мого слова. Кожна мріє про одруження і далеко не фіктивне. 

– А Сентерес тебе відшила, – хмикнув, намагаючись змінити трохи тему. 

– Певно, так само як і тебе відшила молодша Сентерес. Як її там? Кора? Обрав собі нову жертву? – криво всміхнувся Іллай.

– За своїми проблемами ти я бачу встигаєш і плітки позбирати? – всміхнувся і я.

– В цьому великому маєтку неможливо щось приховати, брате, – зітхнув Іллай. 

– Точно. Як я міг забути. Та зміючки доволі таки цікаві сестрички? Правда ж? 

– Норовливі, – погодився брат, сьорбаючи зі склянки. 

– Можливо не варто так швидко вішати носа? Думаю… ще можна буде вмовити твою Селесту. Головне, відшукати її слабке місце, – всміхнувся хитро.

 – Клятий лялькар, – хмикнув Іллай. – Ти хоч усвідомлюєш, що можеш колись догратись?

– Вже догрався, – говорю серйозно. – Раз опинився знову у цьому маєтку під опікою нашого татуся. 

– А з Корою що в тебе? 

– Нічого. Поки що нічого, – відповідаю задумливо. 

– Знову закручуєш свою улюблену гру? Тобі варто бути обережним, Кас. Щоб не трапилося так, що ти станеш її іграшкою.

– Що це ти маєш на увазі? – не розумію до чого клонить брат.

– Бачив як ти на неї дивишся… Кора може стати тою самою, фатальною жінкою, Кас. Ти й отямитись не встигнеш, як вже будеш закутаний у тенета кохання.

Мало не вдавився повітрям від його слів, а потім від душі зареготав.

– Оце ти насмішив мене своєю патетикою. Мій любий романтику, я не ти. Жодна жінка не стане для мене чимось більшим, ніж просто цікава іграшка на якийсь час.

– Я б на твоєму місці не був би таким категоричним, – хмикнув Іллай, ніби він дійсно щось таке знає та розуміє більше за мене.

– Ти краще скажи мені ось що, – нарешті підводжу до того, за чим і прийшов до брата. – Пам'ятаєш справу Арона Сентерес?

– Звісно. Таке важко забути. Єдиний випадок повного перетворення, – мовить задумливо Іллай. – Але ж їх виправдали? Сентерес офіційно відмовилися…

– Так-так. Повне виключення з роду. Мене ось що бентежить…. Як думаєш? Чи можна йому якось допомогти? – запитую, перебиваючи брата. – Суто теоретично… чи є щось, що могло б….