Розділ 18

КАСПІАН

Я вперше за багато років був чесним з дівчиною. Вона дійсно нагадувала мені цю дивну екзотичну квітку, яка розквітає саме у перших променях сонця і вже через кілька годин знов перетвориться на колючку та залишиться такою до наступного світанку. 

Сам не розумію чому мені так сильно закортіло їй це показати, але зараз ні крапельки не шкодую про це рішення.

Зелена колючка приємно здивована і це мені шалено подобається. Можливо я божевільний, бо мені подобається навіть коли вона смикається від мого подиху на її вусі. Подобається грати з нею. Давно вже не отримував такого задоволення…

– Це звичайні квіти, – роздратовано смикає плечем і відходить від мене трохи далі. – Цікаві звісно, але зі мною нічого спільного. Ти помиляєшся, якщо думаєш, що щось про мене знаєш.

– Не знаю, – говорю м'яко, але її пухкі солодкі губки й від такого мого тону кривляться. – Тому запросив тебе на це побачення, щоб ближче познайомитись… до балу знайомства. Дівчат надто багато, – повільно проходжу повз неї, уважно слідкуючи за її реакцією. – Цього року після першого балу ми попрощаємося з більшою кількістю учасниць, ніж зазвичай. 

Зупиняюсь тільки на секунду, щоб підмітити її напруження. 

Хм. Не хоче вибувати з літнього сезону. Настільки не хоче, що не змогла приховати свою реакцію на мої слова.

Тож я мав рацію. Вона тут не просто так. Має якусь ціль, що точно пов'язана з її братом. Таємнича зміючка та від цього ще цікавіша. 

Приходить розуміння – в її таємниці наш з братом порятунок…

Йду повільно далі, але відчуваю кожен її невпевнений крок за собою.

– Будуть ще якісь квіти? Куди ти мене ведеш? – тим часом цікавиться Кора.

– Я підготувався. Ми поснідаємо тут, серед квітів, та трохи поспілкуємося. Я не буду на тебе нападати. Можеш не напружуватись так, зміючко. 

Привів її до невеликого столика зі сніданком, який наказав встановити серед найбільшого квіткового розмаїття. 

– Подобається? – запитую в показово невдоволеної зміючки.

– Солодкаво надто, – буркотить вона, але вмощується на стілець. 

– Хіба дівчатам така романтика не до вподоби? – цікавлюся, сідаючи навпроти й розливаючи каву по чашках.

– Слухай, Каспіане, я тобі не всі твої дівчата. Не треба зі мною грати, бо кажу відразу – ти програєш, дракон, – нахиляється через столик, щоб певно мати грізний вигляд. 

Натомість мені кортить всадити її собі на коліна і дійсно показати як я звик гратись. Але з цією так не можна…

– Не варто так все категорично сприймати, Коро. Я не монстр, хоч що б ти там про мене не чула. Жодну дівчину насильно до стосунків не змушував, – промовляю, думаючи про те, що взагалі забувся коли востаннє напружувався стосовно завоювання дівчини. – А з тобою просто хочу поснідати. Хіба це злочин якийсь проти дівочої гідності? 

– Можемо й поснідати.

Вона демонстративно схопила грінку, намастила її маслом, а потім джемом.

– Теж так люблю, – мовив, всміхаючись.

– Чудово, – відповіла з набитим ротом.

– Зробиш і мені такий? 

– Дорослий вже хлопчик. Можеш і сам здобути собі їжу. 

Розсміявся від її зверхнього тону, який ніяк не поєднувався з повними щоками їжі. 

– Звісно можу, – погодився, роблячи собі такий самий тост. – Але з твоїх рук було б приємніше… Що, що знов я не так сказав? – запитав, коли від моїх слів вона скривилася як від лимона. 

– Все так, Каспіане. Ти кажеш ті речі, які я від тебе очікую почути, – мило всміхнулася вона, відпиваючи свою каву. – Тому кажу тобі востаннє – ти даремно витрачаєш на мене час. Чесно. Я тобі даю дружню пораду – шукай серед інших дівчат. Їх зараз у твоєму маєтку дуже багато…

– Хм, – удав що задумався. – Можливо мені варто звернути увагу на твою сестру? Милу Лілі?  

– Можливо, – доволі спокійно погодилася Кора, але потім вона підвела на мене свій погляд. В її очах палахкотіли блискавки гніву. Вабливого такого гніву. – Але якщо ти її образиш – матимеш справу зі мною, – повільно нахилилася вперед і прошипіла як справжня змія. – За сестру я спопелю тебе без полум'я, дракон. 

– Мені подобається ця ідея, – свідомо дражню її. 

– Значить ти ще й божевільний.

– Збожеволів, коли тебе зустрів, – хмикаю, а вона сміється. 

– Чергова банальщина від тебе. Треба бути хоч трохи оригінальнішим, – зверхньо дивиться на мене спокуслива зміючка.

– Буду виправлятись, – всміхаюся їй.

– С тобою неможливо розмовляти, – знову нервує. – Каспіан! Мене не цікавлять твої ігри!

– А що тебе цікавить, Коро? Чому ти тоді тут? 

Цього разу вона була готовою до запитання. 

– Кохання. Щире і таке, на яке ти не здатен. Родина, яку ти мені ніколи не даси. Люблячий і надійний партнер, – виразний погляд на мене. – Тут взагалі без коментарів. Продовжувати?

– Достатньо, – промовляю, відхиляючись на спинку свого стільця.