Розділ 15

КОРА

Дракони недарма займають найвищі сходинки у нашому суспільстві, адже саме вони зуміли зберегти найбільше магії та сили від своїх пращурів. 

Та навіть за історією дракони й в древні часи мали найбільше впливу та були непереможними. Ми, змії, стояли з ними пліч-о-пліч дуже довгий час та все-таки наша магія почала поступово згасати й кожне наступне покоління було слабіше попереднього. А з магією згасав і наш авторитет. 

Саме завдяки своїй збереженій силі дракони у власних маєтках утримують цілі колекції цінних магічних артефактів. Вони й лиш вони можуть контролювати їхній магічний фон.

Їм заздрять, їх ненавидять, але ніхто не посміє відкрито виступати проти драконів, хоч більшість з тих артефактів це цілком можуть бути родові реліквії зовсім інших перевертнів. Сила – була і лишається найдорожчою цінністю у нашому світі. 

Проте з безлічі їхніх артефактів мене особисто цікавить лиш один… Віттарріум – серце дракона. Головна реліквія родини Даргарнів. За описами це кришталеве серце з золотими жилами, в середині якого дрімає справжня душа древнього дракона. 

Особливість цього артефакта у відсіюванні. Віттарріум працює як сито. Я місяцями шукала всю можливу інформацію про нього і тепер знаю, що заливши звичайну воду у Віттарріум та протримавши її там добу, можна отримати еліксир, який врятує будь-яку душу, яка за життя заблукала темряві… 

Можливо це тільки легенди, але іншого порятунку для брата я не знайшла. До того ж сама доля вела мене цим шляхом, адже саме ця родина стала господарями літнього сезону. 

Такими артефактами не діляться просто так і про них не розповідають за світською бесідою. Це те, що сховано за сімома замками й магічними печатями. 

Тому я чудово розумію як сильно ризикуватиму. Мене кинуть за ґрати, коли дізнаються хто саме викрав Віттарріум. Але до цього моменту мені треба повернути брата. Потім вже байдуже що буде зі мною. Арон невинний і він має право на нормальне життя. 

Я повільно пересувалася розкішними коридорами маєтку Даргарнів, періодично запитуючи у служників в якому боці знаходиться місцева бібліотека. Мені справді корисно буде туди навідатись, адже інколи в таких місцях можна знайти родинний куточок з планом будинку та прибудинкової території. Без зайвих деталей звісно та це все-таки краще, ніж просто блукати тут. 

Що правда я маю у своєму розпорядженні пошуковий артефакт, за який на чорному ринку віддала половину своїх прикрас. І дуже сподіваюсь – він мені допоможе. Але цей артефакт у вигляді маленької підвіски починає діяти лиш за сто метрів від цілі. Я налаштувала його ще коли ми вдома були й ношу тепер на довгому ланцюжку під одягом. Він має нагрітись, коли ціль пошуку буде дуже близько. 

Але на такій великій території я можу роками блукати й так і не наблизитися до Віттарріуму. А ще ж треба буде деактивувати замки й печатки… Загалом план будинку мені не завадить, бо до бібліотеки я йшла певно з пів години. 

Йшла… та так і не дійшла. Коли на горизонті з'явилися великі білі з золотими совами двері, на які мені одна зі служниць вказала, дорогу до бібліотеки перегородив самовдоволений дракон Каспіан. 

– Яка цікава зустріч, – промуркотів він. – Зізнатись, я думав, що всі претендентки на кінну прогулянку відправилися…

– Якщо думав, то чому ж тут? Хіба не варто ближче з майбутньою нареченою знайомитись? – стримуючи свою роздратованість, яка виникла фактично з нічого, мовила я. – Дівчата точно будуть засмучені через твою відсутність.

– В мене є важливіші справи. До того ж тільки бали є обов'язковими до відвідування, все інше за бажанням. 

– Я думала це стосується тільки гостей, – хмикнула, відводячи погляд, бо витримати цей зоровий контакт чомусь було важко. Бісить мене він і все тут. – Адже кому як не драконам важливо приділяти увагу спілкуванню. У вас, наскільки я знаю, завдання чітке – одружитись вкінці сезону. 

– От я й приділяю… спілкуючись з тобою, – крива усмішка і різкий крок до мене. – Ти ж теж береш участь у цьому сезоні.

– На відміну від тебе, – дивлюся йому прямо в очі й вже відчуваю незрозумілу напругу між нами. – В мене є вибір – не погоджуватись. Я можу піти з сезону ні з чим.

– Тоді навіщо ти сюди приїхала? – запитав він вкрадливим голосом, наступаючи на мене і змушуючи відступати, допоки моя спина не торкнулася стіни. – Яка в тебе мета, змійко? 

– Підтримати свою сестру і можливо знайти собі пару… не серед драконів. Є й інші достойні кандидати, – завершила, змушуючи себе дивитись йому в очі. 

Нащо дражню його? Сама себе не розумію. Мала б зовсім інакше себе поводити.

– Твої слова підбурюють мене діяти так, щоб ти думала інакше, зміючко, – погрозливо мовить він, спираючись обома руками у стіну і цим ніби беручи мене у полон. 

– В мене є ім'я, – видихаю, намагаючись опанувати себе через надмірну близькість дракона. 

 – Кора, – м'яко говорить він. – Я знаю. Пам'ятаю твоє ім'я. Знав його раніше, ніж побачив тебе. 

– Здивована, – хмикаю, все ще роблячи спробу бути холодною та відстороненою. 

– Ми були знайомі з твоїм братом, Коро. Він розповідав мені про свою улюблену сестричку… Кору.