Розділ 11

СЕЛЕСТА

– Хто б мені ще кілька днів тому сказав, що я, Селеста Сентерес, буду збиратись на побачення з драконом. Сміялася б до болю у животі. 

Дурість якась. Та саме це зі мною зараз і відбувається. Як так вийшло? Й досі не можу зрозуміти. Просто черговому багатію припекло щось довести дівчині, яка не впала біля його ніг і не почала вилизувати його шкіряне взуття. 

Я б жбурнула ту хустку йому в обличчя або ще краще запхала б її в… 

Але не можна, бо попри мою зневагу до драконів та правил нашого суспільства, маму і сестер я дуже люблю. Не завжди вмію це показувати чи тим більше говорити про свої почуття та вони для мене багато значать. Саме тому я дійсно відчуваю себе закутою кайданами. Всупереч своїм бажанням маю йти на зустріч до цього дурного дракона. 

І що тільки наша Лілі в ньому знайшла? Звісно, очі в мене є – він дійсно дуже привабливий. Та хіба цього достатньо? Що криється за красивим обличчям та гарною статурою? Впевнена, що нічого хорошого в ньому немає. Такий, як і всі вони – народжений, щоб купатись у розкоші та правити іншими.

– Не треба, – відмахнулася від спроб помічниці зробити мені красиву зачіску. – Просто скрути його у гульку.

– Але ж…

– Ніяких але. І сукню повсякденну приготуй.

Дівчина мовчки виконала наказ і пішла замінювати сукню. Я не збираюся наряджатись на те побачення. Не хочу, щоб дракон думав, що для мене хоч трохи важлива ця зустріч.

Сніданки нам принесли у кімнати, а для мене ще й додали листа від Іллая. Він чекатиме внизу біля сходів. Що ж… Сподіваюся мені вистачить терпіння і я не вб'ю на побаченні нащадка драконів. 

Швидко одягаю просту темно-синю сукню без жодних блискіток чи прикрас і зручні туфлі на ноги, бо хто знає куди він зібрався мене вести. Крім роздратованості не відчуваю абсолютно нічого. Відмахуюся від боязкої спроби помічниці запропонувати мені хоч якусь прикрасу і крокую до коридору, потім сходами вниз, де мене вже очікує той, кому конче треба щось там мені довести. 

Я навіть краплини макіяжу сьогодні не нанесла на себе, за що отримала осудливий погляд від Кори. А от нехай бачить мене таку як є. Можливо тоді направить свою увагу на когось цікавішого. А краще щоб на Лілі. Ненавиджу коли сестра плаче та так засмучується. Знайшла через кого рюмсати. 

Насправді він мене здивував, бо теж мав не такий вже й офіційний вигляд. Проста темно-зелена сорочка і штани. Ніяких тобі золотих прикрас і одягу, який коштує як наш маєток. Навіть на руках жодного персня, хоча під час вечері я їх в нього аж чотири нарахувала… Хм. Дійсно здивував.

Намагалася триматись ввічливо, але вирішила не всміхатись йому, бо впевнена – в мене зараз хіба вищир вийде.

– Вітаю, – мовив Іллай з приємною усмішкою, коли я зійшла до нього з останньої сходинки. – Цілувати руку навіть намагатись не буду. Як я зрозумів – цей жест ввічливості тебе безмежно дратує. 

– Мене багато чого дратує. Ми про це будемо на побаченні говорити? – доволі спокійно відповіла йому. 

– Ми можемо взагалі не говорити, – хмикнув Іллай, жестом запрошуючи мене до виходу з маєтку. – Маєш чудовий вигляд, – зробив він комплімент, чим насмішив, бо ж я бачила себе у дзеркалі перед виходом. 

– Ти серйозно? – не витримала просто. 

– Я ніколи не брешу. Зараз ти мені навіть більше подобаєшся. Така справжня і… мила.

Приїхали... 

Я мало не спіткнулася на рівному місці від цих його слів. Зовсім іншого ефекту очікувала. Але можливо він так говорить навмисно. Дракони підступні – треба це завжди тримати в голові й не реагувати на цю його… ввічливість. 

Вийшовши з маєтку, ми відразу пішли у гущу парку з доволі високими деревами, який знаходився ліворуч від площі біля будинку. 

– Цікаво куди ми йдемо? – з хитрою посмішкою запитав Іллай. 

– А ми йдемо кудись? Я думала, що для першої зустрічі достатньо й прогулянки парком, – відповіла йому, сподіваючись на швидке повернення до маєтку. 

– Хочу показати тобі своє хобі та заодно розвіяти твої хибні уявлення про… бруд. 

– Хибні уявлення? – я зупинилася, але він і не збирався мене чекати, тому довелося наздоганяти цього дивного дракона. – Іллай! До чого тут хибні уявлення? Якщо тебе якось мої слова за вечерею зачепили… то це лише твоя проблема. Я сказала як думаю.

– Хм. Думав ти вже просити вибачення хочеш, але тоді б посеред літа точно сніг би пішов, – весело говорив він, бадьоро крокуючи широкою доріжкою крізь парк.

– До чого все це? – запитала, нарешті наздогнавши дракона. – Ми ледве знайомі, а ти мені хочеш щось вже показати. Я маю бажання все тобі пояснити.

– Що пояснити? – зацікавлено косував він на мене, не збавляючи крок.

– Мою присутність у твоєму маєтку пояснити. Річ у тому… Ай! Нащо щось вигадувати! Я тут тільки через свою сестру Лілі. Мила така і дуже красива дівчина. Ти точно мав би її запам'ятати. Так от. Вона якраз все життя мріє про родину та щире кохання. Вона дійсно буде хорошою дружиною і берегинею домашнього затишку. Не я, Іллай. Ти зараз час втрачаєш на мене, бо я лиш хочу Лілі підтримати.

Намагалася бути з ним ввічливою та по нормальному все пояснити.