Розділ 10

– Лілі, я не винна, – вкотре повторювала Селеста, намагаючись достукатись до сестри крізь її істерику. 

Ми всі сиділи у їхніх з мамою покоях та безрезультатно робили спроби заспокоїти Лілі. Після запрошення на побачення Іллай не дав нам навіть до тями прийти – відразу ж пішов за інший столик, залишивши Селесту з відкритим для обурення ротом. 

Його брат Каспіан затримався на хвилину. Та краще б він теж пішов не прощаючись. Бо увага цього дракона мене дратувала, а він ніби навмисно виділяв мене серед усіх. Іграшку собі знайшов. Поцілувавши мою руку, за неї ж і різкувато притягнув мене до себе та прошепотів, лоскочучи вухо: “Скоро побачимось, зміючко”

Ніби вирок чи погроза… 

Але я трималася і не показала як сильно він мене бентежить та дратує. Одне добре у цій ситуації – всім було не до мене та Каспіана, адже зараз головна проблема це Селеста і її запрошення на побачення. 

Лілі до самих покоїв не подавала ніякого виду, що її щось засмучує. Лиш ми, добре знавши сестру, бачили її хвилювання у надмірній блідності шкіри. А я це бачила у тому першому болючому погляді.

Та вже коли вона впала на своє ліжко, а ми всі зайшли до кімнати слідом, в сестри почалася справжня істерика і ніхто не міг до неї достукатися. Мама навіть сварити її почала, але Лілі ні на кого не реагувала.  

– Це просто випадковість, розумієш? – продовжувала Селеста. – Він бажає принизити мене, а не ближче познайомитись…

– З цього все й починається, – схлипнула заплакана Лілі. – Спочатку ненависть, потім пристрасть, а далі щире і вічне коханяяяя.

Сестра невтішно впала спиною на подушки, а її сльози полилися ще з більшою силою. 

Я взагалі не знала що тут казати і як їй допомогти, бо просто не розуміла як вона могла на відстані, не знаючи зовсім цього дракона, так сильно в нього закохатись, щоб зараз побиватись за ним, ніби Селеста в неї чоловіка відбила. 

– Я казала тобі не читати тих дурних романів, – роздратовано говорила Селеста до сестри. – Це все їхній вплив. Віриш у вічне кохання та усілякі дурниці.

– Ні, краще читати книги, де одна жінка розв'язує усі проблеми світу?! – голосила Лілі. – Кожному своє, сестро. Мені романи… а тобі Іллааай!

– Та не піду я на те побачення! – Селеста аж з ліжка на ноги скочила.

– Я тобі не піду, – суворо глянула на сестру мама, поки на фоні гучніше завила Лілі. – Підеш і чемно там себе поводитимеш. Досить вже! Більше ніхто з вас не буде ганьбити нашу родину, – при цьому вона глянула саме на мене.

– А я тут до чого? – запитала, здивовано знизавши плечима. 

– Ти казала, що не маєш наміру заміж виходити, а сама з драконом заграєш, – зі злістю перемикнулася на мене мама. – З такими… ігри закінчуються погано, Коро. До того ж я бачила Роя… Навіть не думай влізти в якусь ганебну історію…

– Бо що? – злість в мені наростала не від злих слів, а від того її холодного погляду на мене. – Відречешся й від мене?

Хвилина. Їй знадобилася хвилина, щоб відвернутись та знов зосередитись на сестрах. Я точно знаю що хвилина, бо рахувала подумки кожну секунду її раптової уваги. Бачила, як вона хоче щось мені відповісти, але стримується. Я ж тільки одне розуміла – ця стіна між нами тепер навіки. Я до кінця життя її не пробачу, а їй мої пробачення і не треба…

– Лілі, сонечко, – дуже ніжно заговорила до сестри мама, торкаючись долонею її блідої, вологої від сліз щоки. – Нічого ще не трапилося. Селеста його просто заділа і тепер ми лиш маємо сподіватись на те, що він не вижене нас усіх зі свого маєтку. Вона сходить на те побачення, буде чемною та обов'язково вибачиться за свою поведінку і все. Потім Іллай обов'язково тебе помітить. Таку красу не можна не помітити….

– Краси мало, – якось приречено мовила Лілі. – Я це чітко тепер розумію. Мало, мамо, бути красивою, треба ще мати характер. А я його не маю. Я бліда поганка, навіть між своїми сестрами, що вже про інших казати.

– Ти здуріла! – Селеста знову сіла на ліжко і смикнула Лілі так, щоб та на неї дивилася. – Ти добра, щира, вихована. Ти з нас найкраща у всіх сенсах. Ти маєш купу незвичних захоплень і навіть готувати вмієш! Я б сама за тебе вийшла заміж і закохалася б по вуха. 

– Божевільна, – схлипнула, всміхаючись крізь сльози Лілі. 

– Сонечко, – я пересилила себе і теж ближче до них підійшла. – Селеста має рацію. Якщо не ти, то хто? На роль коханої дружини іншої дівчини я й уявити не можу. Йому просто треба з тобою ближче познайомитись…

– Точно! – вигукнула Селеста, перебиваючи мене. – Я піду на те побачення і зроблю так, що на наступне підеш ти, Лілі. 

– Не треба, Селесто, – відразу ж злякалася напору сестри Лілі. – Це буде неправильно…

– А мені що до того? Головне це результат. Я не буду Селестою Сентерес, якщо цей Іллай не валятиметься біля твоїх ніг. 

Мама, зітхнувши, ляснула себе по чолу. Лілі знов зарилася в подушки. Я мимо волі всміхнулася, бо вже бачила картину того її побачення з Іллаєм. 

Не уявляла навіть, що колись таке подумаю, але… бідний той дракон Іллай.