Розділ7

– Безвідповідальні егоїстки, – певно вже сотий раз повторювала мама. 

Ми всі сиділи в нашій з Селестою вітальні та намагалися запхати у себе хоч якусь їжу з великої таці, яку нам нещодавно принесли на обід. 

Мама не змусила себе довго чекати. Швиденько повиганяла наших помічниць, які вже почали розбирати речі, й почала свою виховну проповідь, яка, здається, тільки вразливу Лілі зачіпала, адже ми з Селестою до такого звикли. 

– Я мовчала, як ти й просила, – рівно та беземоційно відповіла Селеста. – Які до мене претензії?

– Ти поводила себе зверхньо. Хіба так важко дотримуватись елементарних правил поведінки? Не зіпсували б вони твою руку невагомим поцілунком…

– Я не дозволю дракона торкатись себе, – перебила сестра маму, гидливо скривившись.

– О вищі сили, – благаючи заголосила мама, підвівши очі до стелі. – Дайте мені терпіння!

Лілі втиснула голову в плечі, а я тихенько сиділа і тягала шматочки сиру, очікуючи коли черга дійде персонально до мене. Але мама уникала прямого спілкування зі мною, звертаючись до всіх разом. 

– Ви хоч усвідомлюєте наше з вами положення? Я пожертвувала усім, щоб зберегти нашу репутацію і не дозволю вам проґавити єдину можливість для Лілі. Це наш останній шанс, дівчата. Іменем закону заборонено нас у чомусь звинувачувати, але ж плітки нікуди не ділись. Єдине, що може закрити роти усім – це влада. Шлюб з драконом врятує усю нашу родину. Вам навіть не треба нічого для цього робити. Лиш нормальна поведінка від вас вимагається, – швидкий погляд у мій бік. – Просто не заважайте сестрі.

– Мамо, – тихо погукала Лілі. – Кора насправді мене там врятувала. Я мало свідомість від хвилювання не втратила. Але вона зробила все, щоб відвернути увагу…

Теплий та вдячний погляд сестри зігрів моє серце… поки не заговорила мама. 

– Кора вчинила безвідповідально та привернула до себе зайву увагу. Каспіан не той дракон, з яким варто гратись.

Це все вона говорила, дивлячись на Лілі, не на мене. 

– Кора сидить поруч з тобою, мамо, – заговорила я. – Можеш це все мені сказати. 

– А ти мене почуєш? – нарешті глянула мені в очі мама. Але той холод у погляді був гіршим за будь-які слова. – Ти ж як і, – різко замовкла, спинивши себе. – Ти ніколи не слухала мене, Коро. Не бачу сенсу тобі щось пояснювати. Була б моя воля – ти б лишилася вдома.

– Але на жаль ти поки ще не відреклася й від мене, – промовила різко, піднявшись на ноги, бо кляті сльози чомусь знову хотіли вирватись назовні. 

Слабкості моєї вона більше не побачить. Я просто пішла до кімнати, помічаючи кляте співчуття від сестер. 

Я знала, що їм це все між нами не подобається та змусити когось любити неможливо. Мама відреклася від Арона привселюдно, а від мене у своїй душі. 

Але я маю ціль і знаю, що є шанс усе змінити. 

Апетиту не було й до приходу мами, тому не дуже я й засмутилася, що лишилася без обіду. 

Витерла небажані сльози й почала шукати сукню для вечора. Відрила чорну зі сріблястими вкрапленнями, не надто пишну сукню і задоволено всміхнулася. Ця якраз підходить під мій настрій. 

Коли розмови у вітальні стихли й мама з Лілі пішли до себе, я вийшла до вбиральні. 

– Краще нічого не кажи, – попередила Селесту, проходячи повз неї. 

– Я покличу дівчат, щоб закінчили з речами та допомогли нам на вечерю зібратись, – мовила сестра і вийшла у коридор.

До самого вечора ми кожна були у своїй кімнаті. Я бажала лиш тиші та спокою, щоб позбутись давкої несправедливості, яка супроводжувала мене після майже кожної розмови з мамою. 

Але наші помічниці, розібравши усі речі, повідомили, що час збиратись на першу вечерю. Звісно це не офіційний бал-знайомство, який має за усіма правилами відбутись через кілька днів після початку літнього сезону. 

Але перша вечеря це можливість поспілкуватись з конкурентками та більше про них дізнатись. І головне – ми сьогодні побачимо тих, хто буде обирати після драконів. Їх називають зазвичай друзями родини, але це фактично додаткові “призи” для дівчат, яких не оберуть господарі цього сезону. Тому звісно кожна дівчина буде намагатись мати неперевершений вигляд. 

Кожна… та точно не я. Чорна сукня буде відлякувати охочих познайомитись ближче та не привертатиме зайвої уваги. Моя помічниця Діана, мила молоденька дівчина з ластовинням та щирою усмішкою, помітно засмутилася, побачивши обрану сукню на цей вечір.

– Щось не так? – поцікавилася я.

– Ні, що ви. Все чудово, – замахала вона руками. – Ви така гарна, що будь-яка сукня буде вам до лиця…

– Тобі не подобається мій вибір, – хмикнула я. 

– Трошки темна… 

– Трошки темна? – засміялася вголос. – Та вона ж чорна, Діано. Але мені цікаво, чому це так тебе турбує? 

– Я б хотіла, щоб ви виграли, – бовкнула дівчина і відразу ж закрила рукою рота. 

Я все й так зрозуміла, тому далі вже не давила на неї. Певно між помічницями є своя конкуренція і можливо навіть приз тій, чия господиня стане дружиною одного з драконів.