Розділ 6

Мурахи полохливо розбігаються по моїй шкірі. Але не від його слів, а від подиху, яким він лоскоче моє вухо.

Різко вириваю свою руку і повертаюся до мами й сестер, підмічаючи наскільки зараз вона розлючена. Мені на це байдуже, бо головна мета досягнута – Лілі хоч і поглядає перелякано у мій бік та падати вже не збирається. Ефект несподіванки спрацював.

Знайомство з Даргарнами старшими та Іллаєм якось пройшло повз мене. Я звісно мило всміхалася та давала руку дракону для поцілунку, проте вся моя увага тягнулася до того нахабного Каспіана, який продовжував пропалювати в мені дірку своїми очиськами драконячими. Бррр. 

Офіційне знайомство з ним теж пройшло дуже швидко, бо лиш відчувши гарячий подих дракона на руці, я висмикнула її з його долонь, не давши фактично торкнутись шкіри губами. Та це помітив тільки сам Каспіан і лиш всміхнувся. В його погляді я бачила тепер не просто цікавість. Там була відверта погроза. Він одними очима говорив мені наскільки я влипла.

Каспіан просто майстерний провокатор і добре про це знає. А я маю бути з ним обережнішою та не реагувати хоча б на звичайне нахабство. 

Тим часом наша Селеста теж відмітилася і проігнорувала простягнуту руку Іллая для звичного привітання, а потім просто пройшла повз Каспіана, навіть не глянувши на нього. 

Нас запросили пройти до маєтку. Я щиро сподівалася, що мамин гнів рівномірно розподілиться між мною та Селестою. Так є більший шанс вижити сьогодні. 

Хол дому драконів не просто вражав – він змушував тіло полохливо завмерти перед монументальною величчю та розкішшю, яку дуже важко сприймати як належне. 

Простір навколо настільки великий, що кожен крок віддається відлунням і від цього ноги самовільно тремтять. У центрі підлоги привертає увагу велика мозаїка з обсидіану і білого кварцу, діаметром з вуличний фонтан, яка відображає герб роду – два переплетені дракони тримають у пазухах полум'яне серце, від якого відходить безперечно магічне сяйво. 

Величезні арки підтримують колони з темного каменю, схожого на застиглу лаву, обвиті різьбленнями у формі драконів, які здавалося, ось-ось оживуть. 

Мармурова підлога і такі ж монументальні сходи мерехтять, мов драконяча луска, відбиваючи вогні з масивних кришталевих люстр, які були розміром з автомобіль. Склепіння сягали так високо, що навіть за великого бажання мені не вдавалося як слід роздивитись дивні ієрогліфи та візерунки на стелі.

– Божевільні фанатики, – шипіла поруч Селеста.

– Тобі краще зараз помовчати, – тихо, але дуже виразно зупинила сестру мама.

Ми йшли повільно, оглядаючись навколо, до самого підніжжя сходів, де на нас очікували слуги, вишикувані в урочистий ряд. Всі зосередженні й мовчазні, з поставою, гідною імператорського палацу. 

В думках крутиться лише одне – все це ніби занадто. Занадто урочисто, занадто велично й нереально. Навіть амуніція слуг була вже надто королівською – темно-синя дорога тканина, вишита золотими нитками, у всіх свої емблеми на комірцях та ідеальні зачіски в дівчат. Не звичайні слуги, а немов воїни нас зустрічають. 

До нас зробила крок певно головна розпорядниця маєтку драконів. Від інших її відрізняв маленький квадратний капелюшок на голові та її емблема, яка була більшою за всі інші та відображала чудернацьке сплетіння древніх ієрогліфів.

– Ми раді вітати сім'ю Сентерес у маєтку Даргарнів, – урочисто звернулася до нас жінка у капелюшку. – Зараз у вас буде час відпочити з дороги у власних покоях. Ваші особисті помічниці проведуть вас.

Крок вперед зробили три молоді дівчини. 

– А ваші речі вже перенесено та за вашим наказом буде розміщено в гардеробних. Стосовно обіду – його принесуть у покої. Про вечерю вас сповістять завчасно. Якщо потрібні додаткові послуги – звертайтесь до ваших помічниць і вони все організують. 

Поки ця жінка говорила, мені особисто здалося, що слуги тут саме ми. І коли вона відразу ж відвернулася від нас після цієї короткої промови, я чітко відчула зневагу та зверхність з її боку.

Отакої. Звичайні слуги у домі драконів так себе поводять. То що вже казати про самих господарів…

Ми підіймалися по широких сходах за проворними дівчатами, а тим часом мама розпитувала в них буквально про все на світі й на більшість запитань наші помічниці лише знизували плечима, не маючи на них відповіді. 

Нас розмістили на третьому поверсі. У покоях, де була невеличка вітальня з диванчиками та милим дівочим інтер'єром, також дві спальні з гардеробними та вбиральня. 

Селеста відразу ж схопила мене за руку, бо проживати поруч з нашою мамою їй не хотілося так само як і мені. 

Цю участь на себе взяла Лілі. Їхні з мамою покої знаходилися трохи далі по коридору, тому в нас з Селестою був час, щоб видихнути, поки маму й Лілі повели далі. 

– І що це була за вистава? – відразу ж поцікавилася сестра, коли за нашими помічницями закрилися двері. 

Я не мала бажання розмовляти, тому відразу пішла роздивлятися просторі спальні, щоб потім хитрим методом вибрати кращу для себе. 

– Ти останнім часом мене дуже дивуєш, Коро, – рушила за мною сестра. – Сподіваюсь я помиляюся і ти не вигадала черговий план з порятунку Арона?

Завмерла і лиш зраділа, що була повернута до сестри спиною.