Розділ 3

Черга з авто до маєтку драконів тягнулася так повільно, що, здається мені, ми  сюди зі столиці швидше доїхали, а можливо так воно й було.

– І всі ми будемо жити тут, в одному місці, – невдоволено говорила Селеста, дивлячись на такі ж елітні автомобілі попереду нас. – Купа незнайомих людей…

– Там будуть і наші знайомі, Селесто, – відповіла сестрі мама. – Та й маєток Даргарнів настільки просторий, що думаю при великому бажанні ти знайдеш для себе тихе місце і не одне. 

– Судячи з того, що ми вже годину рухаємося від воріт до самого маєтку і його навіть ще не видно, тут і територія велика, – зітхнула я, думаючи про своє…

– Маєток Даргарнів другий за величиною після імператорського, – тихо промовила Лілі. 

– І ти вже мрієш як будеш у ньому господинею, – єхидно додала Селеста.

– А чом би й ні, – відразу ж всміхнулася я Лілі. – Наша квіточка буде прикрасою у будь-якому домі…

– Пх… прикрасою, – пирхнула Селеста. 

– Селеста, – холодно промовила мама.

– Мовчу-мовчу, – підняла сестра руки догори. – Радію за Лілі й мовчу. 

– От і мовчи. Від тебе більшого ніхто не вимагає, – мовила мама, нервово смикаючи свою зелену сукню з оксамиту. 

Сукню зовсім не літню… Вона накупила нам купу одягу і найняла елітний транспорт, а сама одягла сукню, яку колись їй ще тато купував. Аби тільки була зеленою… Аби лиш враження хороше справити. Готова забутись про існування сина, щоб лиш репутацію нашу зберегти.

Я її не звинувачую, просто не розумію цього. Вона привселюдно, у залі суду, відреклася від сина і цим зберегла залишки нашої репутації. Вона заборонила нам згадувати його ім'я та весь рік удавала, що в неї завжди були тільки доньки. Мені інколи дійсно цікаво що насправді відчуває ця сталева жінка, але вона більше не ділилася зі мною своїми переживаннями. Немов разом з Ароном викреслила і мене зі свого життя. 

Від невтішних думок мене врятувало наше авто, яке нарешті зупинилося і, виглянувши з вікна, ми побачили… замок. Маєтком цю споруду важко назвати. 

– Думаю, Селесто, тут спокійно можна загубитись на всі три місяці, – всміхнулася мимо волі, намагаючись поглядом охопити всю велич дому Даргарнів. 

– Три бали є обов'язковими, – відразу ж додала мама. – Інші події можете не відвідувати. Ми з Лілі самі впораємось. 

– Чудово, – різкувато мовила Селеста і першою ж вийшла з авто.

– Я буду підтримувати Лілі й можливо відвідуватиму інші заходи, – попередила я маму, щоб це потім її не дивувало.

– Як бажаєш, Коро, – беземоційно відповіла вона мені та рушила за Селестою.

– Дякую, – м'яко мовила Лілі, обійнявши мене. – Я дійсно ціную це, Коро. 

Я лиш відповіла на її обійми, відчуваючи гіркоту від того, що сестра вірить мені.

Спробую. Я дійсно спробую її підтримувати. В мене буде цілих три місяці, щоб знайти потрібну реліквію. Думаю я зможу дотриматись своєї обіцянки.

Наш водій вдало припаркувався на невеликому п'ятачку між двома статуями древніх богів. Це дало нам змогу не товктися у натовпі гостей і з деякої висоти роздивитись усіх та саму територію біля величного маєтку з темно-сірого каменю, з двома вежами, на яких теж сиділи кам'яні дракони й ніби мали ось-ось злетіти або спопелити нас тут усіх. 

Але, попри зловісний вигляд маєтку, територія біля нього була дуже доглянутою та затишною. Всюди зелені газони, клумби з екзотичними рослинами, які хочеться роздивитись зблизька, від площі біля маєтку, де скупчувалися гості, тягнуться симетричні алеї обсаджені мармуровими статуями й кипарисами, купа фонтанів тихо дзюрчать, немов музичний супровід до гомону натовпу охочих отримати свою увагу від сімейства Даргарнів.

Самих гостей роздивитись було важче. В мене аж очі сліпило від блиску тої розкоші та золотих прикрас, що переливалися та виблискували в обідніх сонячних променях. А потім взагалі захотілося знов залізти у прохолодний салон та перечекати там, бо спека на дворі була нестерпною. 

– Ми далеко стали, – нервово оглядалася наша мама. – Треба йти ближче до усіх, щоб нічого не пропустити.   

– Я туди не піду, – відразу ж категорично заявила Селеста. 

– Може почекаємо поки тут? – більш м'яко почала я. – Дракони ще ж не вийшли. Нащо там в таку спеку усім стояти? 

– Вам на все байдуже, – розізлилася мама, смикаючи свою жарку сукню. – Гляньте скільки їх там. Скільки молодих і красивих дівчат бажає взяти участь у цьогорічному сезоні. Кажуть цього року буде безпрецедентна кількість учасниць. 

– А перемогу отримають дракониці, – пирхнула Селеста.

– Я в цьому не впевнена, – мовила, дивлячись як відразу ж засмучується наша Лілі. – Їм треба стимуляція крові, а зміїна кров найкраще підходить для протиставлення. Ми ще маємо відголос магії, яка здатна протистояти драконячій крові.

– Ми тут не єдині змії, – тим часом примітила Лілі, махаючи в бік двох розкішних білявок у червоних сукнях. 

– Сімейство Аррісі, мама і доня, – мало не прошипіла наша мама. – Дві хитрі стерви, але нашій Лілі вони не конкурентки. Ходімо вже, бо будемо дійсно останніми