Розділ 25

— Не підходь. — Стривожено вигукнула Зоя, як тільки побачила Андрія у дверях.

Вона була прекрасна у своїй експресії, підмітив для себе Андрій. Волосся дівчини було сплутаним, а очі блищали від злості.

Зоя стояла в кутку біля вікна, прикриваючись одним лише простирадлом, яке міцно притискала до свого тіла. Андрій наближався плавно, крок за кроком ступав їй на зустріч, виставивши руки вперед.

— Не підходжу. — Миттєво зупинився він посеред кімнати, та це був всього лише відволікаючий маневр. Він не планував танцювати під її дудку. Але якщо їй зараз потрібна ця видимість контролю в руках, то так нехай і буде.

— Що ти влаштувала? — Намагався говорити Андрій так, аби голос його був просочений строгістю. Насправді йому було шкода цю дівчинку. В такий важливий етап свого життя вона залишилась одна. Він навіть не потрудився дочекатись поки вона прокинеться аби самому все їй пояснити, а малодушно скинув цю роль на Ладу.

Саме через нього вони опинились там, де опинились.

Зоя почувши його запитання, сердито глипнула на Андрія.

— Що я влаштувала? Це ви що робите? — Викрикнула вона, не уточнюючи в чому була проблема.

— Що тобі не сподобалось? — Зробив знову крок на зустріч Андрій. — Чим цього разу не вгодили пані?

— Не чим, а ким. Ладою. — Важко вимовила Зоя. — Не хочу, щоб вона знаходилась поруч.

Вона дивилась на чоловіка з-під лоба, не боячись показати своїх емоцій які, здавалося переповнювали  її всю. Такого об’єму вона давно не відчувала і це, м’яко кажучи, збивало її з пантелику.

— Чому ти на неї сердишся? — М’якою ходою продовжував підходити Чорний.

— Просто так. — Невпевнено протягнула вона, сильніше стискаючи тканину на грудях. Зоя відчувала запах Андрія, що зводив її з розуму. Чоловік, видно це теж підмітив, а тому нахабно користувався цією перевагою.

— А на мене? — Підняв на неї свій чорний погляд. — На мене сердишся?

Він бачив, як засумнівалась Зоя, як забігали її очі по кімнаті, в якій нікого, окрім них двох більше не було.

— Не чую твоєї відповіді, дівчинко.

— На тебе теж. — Видихає вона.

Андрій не був здивований, отримавши подібну відповідь. Все, що між ними відбулось вчора, було лише дією афродизіаку та побічною дією втомленого організму дівчини. Він і не очікував почути, що вона була всім задоволена. Правда життя - сувора.

Те, що вона вкотре зрезонувала поруч з ним, доводило, що й сама Зоя втомилась боротись.

— Я це переживу. — Впевнено мовив Андрій. Він, говорив відволікаючи дівчину, аби та не бачила, що з кожним промовленим словом він підбирався до неї все ближче.

— Не підходь. — Істерично вигукнула вона. — Не можу це витримати.

Зоя підняла на нього свої заплакані очі, скривившись, ніби їй і справді було бридко.

Та Андрій був дорослим чоловіком, він мав припинити її знущання над собою, навіть якщо вона сама це робити не хотіла. В його пам'яті ще свіжі спогади про те, як вона говорила, що після спроби зґвалтування стояла на Мості плачу. І метою її було покинути цей світ. Свіжі спогади того, як дівчина потрапила до рук його брата. Наслідки чого він розгрібав і зараз.

Чорний не планував піддаватись емоціям дівчини, хоч вони затягували його у свій вир. Розгубленість та відчай Зої фізично ним відчувалась і з цим потрібно було щось робити.

— Дівчинко, пам’ятай, що я відчуваю всі твої емоції. Не забувай це. — Нагадав  їй чоловік, ігноруючи всі настороги не рухатись.

— Я теж. — Сміливо підняла підборіддя дівчина. — Я теж їх відчуваю, і мені вдвічі боляче. Йди, будь ласка, залиш мене одну, прошу тебе. Дай мені час.

Вона випромінювала безнадію таку сильну, що навіть Андрієві стало ніяково. Він на секунду розгубився, сумніваючись в тому, чи правильно робив, продовжуючи тиснути на дівчину, змушуючи терпіти його присутність. Однак, він не вважав, що залишати її наодинці зі своїми руйнівними думками, було б правильним рішенням.

Зоя заплакала, так гірко, що й сама налякалась.

— “Ну ось.” — Подумав чоловік. Це те чого він боявся. Що на ранок дівчина буде шкодувати про проведену ніч.

— Я ж не скривджу, маленька. — Шепотів він, коли наблизився до дівчини на максимальну відстань.

Одну руку він поклав на руку дівчини, яка тримала те нещасне простирадло, яке прикривало її чарівне тіло від нього самого, а іншу завів за спину. Він спробував обійняти її, і коли Зоя сіпнулась від нього,  тут же повернув дівчину назад у свої обійми.

— Чому ти сьогодні така сердита була? — Продовжував він пошепки з нею діалог.

Зоя від сорому уткнулась головою в його груди, ховаючи своє обличчя. Чорний підняв голову догори, важко видихаючи, немов би просив терпіння у вищих сил, а потім поцілував голову дівчини легко та невагомо.

Зоя піддавшись спокусі обхопила руками за спину Андрія, якомога ближче притискаючись до нього. Вона й сама розуміла, що поводила себе досить дивно та незрозуміло, але нічого не могла з собою вдіяти. Вона не знала, як правильно відповісти на поставлене запитання. Просто в один момент присутність Лади стала нестерпною.