Розділ 19

— Ти не розповіси мені, чому так раптово втекла? — Зайшовши до Зої в кімнату, одразу запитав Андрій.

Сам чоловік сьогодні був вдягнутий святково. Чорний костюм та темна сорочка вигідно підкреслювали його чорні, як ніч, очі. Зоя задивилась на нього. Він виглядав як чоловік з її мрій, на мить вона забула ким вони є один одному і те, що він був одружений. А головне те, що вона повинна його підставити.

— Гі. — Беззаперечно відповіла йому дівчина.

— І як до тебе ставився Віктор і, що розповідав теж? — Підходячи ближче до столу за яким сиділа дівчина, вивчаючи українську, мовив Андрій.

— Ні. — Повторила дівчина.

— Що ж воля твоя! — Він відмітив для себе, що дівчина старалась не дивитись на нього, хоча інколи ловив її зацікавлені погляди. А тому його розбирала цікавість, що ж такого трапилось у його брата, що вона перестала наляканим зайцем тікати від нього.

Андрію звісно подобалось, що вона більше не боялась так сильно як це було раніше, але натомість дівчина ставилась до нього дещо байдуже, і це збивало з пантелику.

— Сьогодні до тебе прийде Лада. — Повідомив він, і помітив як обурливо на нього глянула дівчина. Як на зрадника.

Чорний пам’ятав про її небажання зустрічатись з його дружиною, однак сьогодні він не міг залишити дівчину саму в будинку. Президентська родина чекала його сьогодні на заході.

— Я ж просила… — Ледь не крізь сльози мовила дівчина, піднімаючись на ноги, від чого поли її халату трішки розкрились, відкривши чоловіку, невеликий клаптик її персикової шкіри та  худі ключиці.

Чоловік важко ковтнув, відчувши прилив жару. Він послабив свою краватку, і рукою потягнувся до неї. Зоя спочатку не розуміла його дій, бо була занурена у власні думки, однак не могла не помітити, що повітря між ними погустішало.

Вона опустила свої очі вслід за ним і помітила яка картина відкрилась чоловіку. Зоя вмить почервоніла і навіть не від його погляду, а від своєї реакції на те.

Її дихання пришвидшилось, все тіло почало поколювати від нових відчуттів, тепер його близькість не приносила болю. Дівчина губилась у навколишньому, перед нею були лише його чорні очі, які затягували у вир невідомого.

— Зоє. — Видихнув Андрій, наближаючись до неї.

Чоловік завів свою руку за її спину, та невагомо погладив її.

— Тендітна дівчинко…

Зоя тремтіла не від холоду, а від його рук, вона й сама не могла пояснити свою реакцію, чому її саме зараз так тягнуло до Чорного. І чому вона не дивлячись на їхню відмінність, так бажала зараз бути ближчою до нього.

Що в біса коїлось?

Цього не могли пояснити ні чоловік, що так жадібно вдихав її запах, ні дівчина, що свідомо дозволяла йому це робити.

Вона настільки розчинялась у тому, як ніжно він проводив долонями по її шкірі, що одразу вкривалась сотнями мурашок.

Вони дихали повітрям один одного, забуваючи про навколишній світ, до тих пір, поки Андрій не нахилився нижче, доторкаючись своїми губами до її губ.

Чорний, був тим, хто яро противився цьому зв’язку, ледь не бив себе в груди, що не бачив в дівчині дорослу, і тут… Шалений потяг, який він відчув як щойно її побачив, зміг би пояснити лише той, хто сам опинився в такій ситуації.

Чоловіка не хвилювало навіть те, що зовсім скоро в його будинок, де він боровся сам з собою, щоб не спробувати смак Зоїних рожевих вуст, мала прийти його дружина. 

І він насмілився.

Насмілився захопити її нижню губу, несміливо, ніжно, стараючись не налякати. Потім - верхню, ласкав чергуючи. Він вертався до кутиків, з посмішкою помічаючи, як тягнеться за ним Зоя. Як підставляється під поцілунки.

Солодкі. Він навіть не уявляв, яка могла бути це насолода.

Вже і забув, як це цілувати свого Реципієнта. Фіолетові все ж його прокляття.

Зоя ж стояла, не рухаючись, їй теж були небайдужі поцілунки Андрія, дівчина хотіла відчути себе бажаною.

Хотіла на мить забути ким вона є, і в що втрапила. Хотіла відчути себе живою, простою людиною, яку кохає такий чоловік, як Андрій.

Страх перед ним зараз нівелювався, стираючи всі стереотипи.

Були тільки він і вона.

І Лада, яка невчасно зайшла до кімнати.

— Що тут коїться? — Сердито запитала вона Андрія, поки Зоя злякано відсахнулася від чоловіка, що тільки винуватим поглядом зиркав на неї. — Ти ж казав, що не бачиш в ній сексуальний об’єкт.

Жінка зупинилась в самісінькому проході, поклавши руки по боках, і переводила погляд то на Зою, яка рукавом терла губи, стираючи поцілунки Чорного, то на Андрія, який лише спостерігав за діями його дівчинки.

— Підбирай слова! — Зле рикнув чоловік, лякаючи Зою, однак Лада не здавалась.

— Я думала вона з тобою буде в безпеці, але що я бачу, ти розбещуєш її.

— Я повнолітня, — раптово заговорила Зоя. — Та й хіба ти не цього хотіла? Не хотіла, щоб я спала з твоїм чоловіком, щоб зі спокійною душею думати про іншого?