Розділ 18

Андрій не пам’ятав коли спав останній раз. Всі його дії, спрямовані на пошуки Зої були марними, вона ніби крізь землю провалилась, ніби й не існувало ніколи.

Лада телефонувала йому лише двічі, цікавлячись ходом пошукової роботи, що невимовно дратувало Чорного. І хоча він розумів, що жінка прив’язалась до дівчини, як власної доньки, та нічого не міг з собою вдіяти.

— Вже щось відомо? — Запитав він в начальника охорони, якому довірив пошуки Зої.

— Ні, пане, дівчини ніхто не бачив. — Винувато доповідав чоловік.

— Від Арнольда ніяких новин?

— Ні.

Андрій сам себе не впізнавав в дзеркалі. І сам не розумів чому в нього така реакція, вже б давно забув ту проблемну дитину та й жив собі у своє задоволення, приділяючи час дійсно важливим речам. Тим паче каста Білих вже зацікавилась роботою департаменту в Сьомому регіоні.

По-хорошому, йому б те питання вирішити, масові звірства Червоних давно перейшли всі межі дозволеного.

Несподівано для чоловіка пролунав телефонний дзвінок.

"Віктор".

Чорний важко перевів подих, перед тим як відповісти на небажаний дзвінок.

— Слухаю. — Геть непривітно мовив Андрій.

— Привіт-привіт, братику. — Задоволено відповів чоловік у слухавку.

— Вчергове хочеш побазікати ні про що? — Вмощуючись зручніше у своєму робочому кріслі запитав чоловік. Йому було зовсім не до розмов, тим паче на службі.

— Та ні, хотів тебе запитати, як так сталось, що ти втратив хватку?

— Про що ти зараз говориш? — Без явної зацікавленості запитав брата Андрій, знаючи, що нічого суттєвого не почує.

— Твоя Зоя вже третій день гостює в мене, а ти досі не завітав у гості.

Його слова змусили Андрія застигнути. Чоловік обдумував почуте і ніяк не міг збагнути, чому дійсно першочергово не перевірив брата.

— З нею все добре? — Оманливо спокійно поцікавився чоловік.

— Ображаєш. — Сумно протягнув Віктор, від чого Андрій закотив очі. — Я своїх гостей не ображаю.

— Вікторе ти знаєш про що я питаю! Фіолетові прив'язані до Донорів, а я її перестав відчувати.

— Та ну? Хіба таке можливо? — Здивовано прозвучав його голос.

Але Андрій такою поведінкою не обманеться, він не перший рік знав свого брата, і те, до якої касти він належить лише підтверджує його знання про нього.

— Вікторе! — Обірвав він його брехливі слова. — Ти ж не просто так телефонуєш.

— Ти правий, брате, не просто так я розмовляю з тобою.

— То що ти хочеш за її повернення? — Чорний затамував подих, очікуючи відповіді від брата.

— Андрію, ну хіба я заслужив  на таке ставлення? Розмовляєш зі мною як з якимось терористом.

— Закінчуй свої пусті балачки й говори свої умови.

Чорний від злості зламав олівець, який до того крутив у руці, для того аби заспокоїтись. Він викинув його кудись вглиб свого кабінету, а потім замружив очі, потираючи перенісся.

— Мені нічого за неї не потрібно, а от її брату, що виявився моїм помічником - потрібно.

Андрій миттєво спалахнув злістю, його чорні зіниці, здавалося потемніли ще дужче, і якби хтось нині трапився йому на очі, то пожалкував би про це.

Віктор в той час насолоджувався емоціями брата і водночас жалкував, що вирішив зателефонувати йому, а не зустрітись особисто, для того аби побачити все на власні очі.

— І чого ж хоче Зоїн “брат”. — Гидливо вимовляючи останнє слово, запитав Андрій.

— Зою.

Почувши слова брата, Андрій скочив на ноги обурений такою забаганкою.

— Це неможливо, вона - моя!

На тому кінці слухавки пролунав заливчастий сміх.

— Дивне життя, Андрію, а от він вважає, що дівчина його!

Тішачись братовою злістю Віктор продовжував підливати масла в вогонь. Знаючи, як себе зараз мав би почувати Андрій.

— Я хочу її забрати. — Майже прогарчав чоловік і кинув слухавку. Він поправив на собі свою темно-синю форму, вирушаючи до Віктора. З його слів було зрозуміло, що Чорний більше не збирався торгуватись, особливо після того, як почув, що Зоя ввесь цей час знаходилась поруч з тим, від кого тікала.

Він вже раз обпікся, недогледів, і от дівчина тепер в небезпеці. Хай там як, але чоловік якоюсь мірою відчував відповідальність за неї. Бажав їй кращого.

Дорога до будинку брата здалась йому невимовно довгою. Як би чоловік не тиснув на педаль газу, а автівка швидше не їхала. І хоча Чорний розумів, що раз вже Віктор повідомив, що дівчина в нього, то навряд чи щось зробить з нею, але бажання забрати її швидше з його будинку не вщухало.

Вже перед самими воротами, він трохи заспокоївся, але варто було побачити, так званого, брата Зої, то руки самі стиснулись в кулаки.

Вилітаючи з автівки, він направився прямісінько до Сергія, і не довго чекаючи, двічі вдарив його в обличчя.