Розділ 17

— Тобі вже краще? Нічого вже не болить? — Неочікувано запитав Віктор, ніби знав, як почувається дівчина.

— Так.

— Як ти дивишся на те, щоб вибратись звідси? — Він скочив на ноги, придаючи собі зібраного вигляду.

— Хочете віддати мене своєму брату, чи повернути батькам? — Зоя глянула на нього з-під лоба, явно не довіряючи.

— Та ні! Хочу випити, то як?

— І ви мені розповісте? Про Ладу. — Поцікавилась дівчина. Вона ні на що не сподівалась, і сама не знала чому поставила те питання, однак, вже нічого не вдієш.

— Ходімо. — Він протягнув руку, для того аби дівчина схопилась, але Зоя не скористалась його допомогою.

— Ви ж знаєте що буде…

— Знаю, але варто було спробувати.

Проходячи повз Сергія дівчина дещо скуйовдилась та постаралась пройти якомога скоріше, аби він тільки не зачепив її. Бо вона досі його боялась. І хоч присутність Віктора вселяла їй надію, що їй все ж таки вдасться обмежити зустрічі з братом  та менш лячно їй від цього не стало.

— Тобі не варто його боятись. — Між іншим, якось зовсім не зацікавлено сказав Віктор.

— Він Помаранчевий.

— А я Червоний, однак, ти вільно себе почуваєш зі мною.

— Бо ви ЙОГО брат. — Просто відповіла дівчина, на що чоловік лише засміявся. Його смішила її наївність.

— Те, що Андрій мій брат не грає тобі на руку. Захочу його скривдити - ти постраждаєш.

— Ми ж вже про це говорили.

— Те, що ми про це вже говорили не вбереже тебе, раптом ти передумаєш. — Він посміхаючись відкрив дівчині двері та наказав: — Сідай.

— Дякую. — Зоя укуталась в куртку, яку їй люб’язно надав Віктор. І де тільки він знайшов жіночу куртку в себе?

Але її не це турбувало, а гарячковий погляд Сергія, який з ненавистю дивився то на Зою, то на свого господаря. Таким, він явно не здавався дівчині безпечним.

Червоний не заморочувався з вибором місця, вибрав одне з найдорожчих закладів в їхньому місті, ну хто б сумнівався.

Зоя бачила його лише через вітрину і те на фото інших.

— Проходь, — Він знову люб’язно відкрив перед дівчиною двері, пропускаючи її вперед.

Зоя почувала себе не у своїй тарілці. Все тут було незвичним для неї. Багате оздоблення, масивні столи й позолота на стінах, чомусь не викликали в неї захоплення, а відразу, їй хотілось вийти звідси скоріше, але вирішувати було не їй.

Червоний замовив собі рому, а дівчині вирішив замовити лише чай, бо ні до чого їй в такому стані алкоголь хлебтати. Віктор хоч і не був прибічником здорового способу життя, але не хотів аби вона померла від такого експерименту.

— То що там у вас за історія? — Нетерпляче запитала Зоя.

— Всьому свій час, пташко. — Хмикнув чоловік, спостерігаючи за її розгубленістю.

— Але ж ви обіцяли. — Легенько прихлопнувши долонею по столу, обурилась дівчина.

— Не пам’ятаю, щоб я тобі це обіцяв. Випити - так, розповісти - ні!

Зоя на мить задумалась, і зрозуміла, що в словах чоловіка таки була правда, вона сама придумала, що він відкриє їй всі карти, але який зиск йому це робити? Лише тому, що потенційно вона допоможе йому скривдити Андрія? Так і вона поки не погодилась.

— То ви були закохані у Ладу? — Вирішила не здаватись дівчина.

Такого її нова знайома не розповідала. Про її сімейні проблеми з Андрієм вона вже чула і дуже співчувала жінці, але Зоя навіть і подумати не могла, що це все було через Віктора. Звісно ж їй цікаво було послухати.

— Чому був? — Він відкинувся на кріслі, посміхаючись, не видаючи свого справжнього почуття.

— Та ну? Ви, що досі…? — Зоя навпаки ближче присунулась до столу, обхватуючи обома руками чашку з гарячим чаєм, але чомусь болю не відчула.

— Так. — Спокійно відповів він.

— А вона? — Незрозуміло про що саме запитала Зоя.

— Що вона? Ти питаєш про те, чи кохає вона мене? Чи про  те, що вона, що я її кохаю?  Що саме ти хочеш почути?

— Напевно і те, і інше. — Дещо присоромлено відповіла дівчина.

— Звісно Лада все знає, пташко. — Видихаючи відповів чоловік, навіть ні на секунду не задумуючись над словами.

В це було не складно повірити, таким впевненим виглядав Віктор.

— Це тому вони розійшлись?

— Хто його знає чому вони розійшлись. — Якось раптово знервовано мовив Червоний. — Ти не голодна?

Зоя зрозуміла, що він не хоче розмовляти на особисті теми, а тому не ставила більше ніяких запитань. Він їжі вона звісно ж відмовилась, бо дивне відчуття в організмі відволікало дівчину.

— То що, як тобі моя пропозиція? — Він уважно глянув на дівчину, розбовтуючи коричневу рідину по склянці.

— Підставити Андрія? — Перепитала Зоя.

Вона почула першочергову причину чому Віктор так горить бажанням нашкодити Андрію. Але якби вона не боялась Чорного, Зоя розуміла, що досі він нічого поганого їй не зробив. Це вона мала та наївна дурепа, яка втекла з одного, напевно, із найбезпечніших для неї місць.