Розділ 15

— Як ви могли випустити її за межі подвір’я? Я наказав вам слідкувати за нею. — Розлючено репетував Андрій на своїх підлеглих.

— Андрій Юрійович, ми не думали, що вона прошмигне в той період, коли буде перезмінка. За нею спостерігала Галина. — Винувато виправдовувався один з охоронців.

— З Галиною я сам поговорю. — Важко видихнув повітря. — Чому так пізно повідомили? — Його темні очі від злості, здається, ще більше почорніли.

Такого Андрія варто було боятись. Таким Чорного бачили лише одиниці.

Вони не встигли встановити зв’язок, Зоя так і не довірилась йому. В чоловіка було безліч варіантів куди ця дівчинка могла податись, але ні один з них йому не подобався.

Десь всередині нього жевріла надія, що Зоя заблукала десь в околицях лісу. Він вже наказав своїм людям перевірити ввесь ліс, а сам тим часом вже набирав знайомий номер Лади, аби пересвідчитись у своїй здогадці.

— Слухаю, — стривожено відповіла жінка, як тільки підняла слухавку.

— Зоя в тебе? — Андрій не став розпилюватись на привітання, й так вже бачились сьогодні, а дізнатись про те, чи пішла Зоя до Лади треба було швидко.

— Чому б її бути в мене? — здивувалася Лада. — Стривай, вона, що знову втекла?

Андрій помилився Зоя не пішла до Лади.

— Сиди вдома і не висовуйся. — Наказав він їй, знаючи свою дружину як свої п’ять пальців. Їй тільки волю дай, так одразу примчиться сюди.

— Андрію, — почала сперечатись жінка, однак одразу же була зупинена.

— Сиди вдома, — Вже роздратовано повторив.

Йому сьогодні категорично не щастило. Рада прийняла рішення відсторонити наставника від справи, та назначити відповідальним за розслідування замаху на президентську родину йому.

А це найменше, чим йому зараз хотілося займатись. Йому би особисте життя налагодити та розслідувати, а потім вже братись за роботу.

Та й наставника не просто так відсторонили, він стільки років служив вірою й правдою на користь департаменту. Тут явно щось не чисто було. Йому би й в цьому розібратись, бо явно це витівки Червоних. Вони давно мітили на місце біля правління, а як туди ж ще дістатись як не посунути останніх представників Чорної касти?

То, отже Андрій наступний. Втеча Зої ой, як не на часі. І чого цьому дівчиську не сиділось на місці. Не ґвалтувати ж він її мав.

Чоловік втомлено потер обличчя руками, простогнавши. Андрію відпочити б, бо вже голова крутилась від того, що відбувалось навколо. Чоловік нормально не спав вже третю добу, відчуваючи Зоїні напади, а тепер додалась і втеча. Не те щоб він перестав її відчувати. Але в пошуках це навряд чи знадобиться.

Він не собака-шукач, аби знайти її лише по відчуттях. Однак те, що наразі було тихо, страшило його більше, аніж що-небудь в сьогоднішньому дні.

Різні думки лізли в його голову, поки чоловік прикидав, куди зникла дівчина, і де взагалі могла переховуватись. У Лади її не було, та й, дійсно, чого б це вона до неї пішла, якщо вона ж її й налякала, а отже, Зоя вважала, її Андрієвою спільницею.

Додому дівчина теж не пішла б, страх перед зведеним братом, була більшою, ніж, як Андрій думав, перед ним самим. А отже, залишався лише один висновок, те, що їй знову хтось допоміг. І чоловік сподівався, що дівчині й цього разу пощастило, як тоді, коли вона зустріла Ладу.

В його кишені вібрував телефон.

— Та що ж таке? — Вилаявся подумки чоловік коли на екрані засвітився номер його горе-брата.

— Вікторе! — Сухо промовив Андрій. — Кажи швидко, я не маю часу на твої образи.

— Та ні, думаю це тобі буде цікаво почути. — Пихато відповів йому брат.

Андрій аж випрямився, присуваючи крісло ближче до столу. Невже…?

— Говори. — Він облизав свої сухі губи, прислуховуючись до тиші в слухавці. — Вікторе!

— Ти втрачаєш контроль, братику? Приємно це чути, хотів би я знаходитись зараз поруч і бачити це на власні очі. — Відверто глузував зі старшого Віктор.

— То ми будемо розмовляти по ділу, чи ти вирішив говорити аби в роті не засохло?

Хриплий сміх ще дужче дратував, й без того знервованого Чорного.

— Сьомий регіон.

— А що з ним? — Миттєво зреагував Андрій.

Це була його зона відповідальності, це був його регіон. Він контролював там ситуацію і не допускав витоку інформації. Рада його з нутрощами розчавить і не подивиться, якщо хоч крапля конфіденційної інформації просочиться не в ті вуха.

— Я чув, що Дмитра відсторонили. Це правда? — Ліниво тягнув слова Віктор.

— Тобі що з того? — Чоловік витягнув з відкритої, давно забутої пачки цигарок, одну і розглядав її.

Він давно кинув палити, відколи вони з Ладою почали говорити про дітей. Та життя складна штука, Лада від нього пішла, а він так і не повернувся до згубної звички. Не замінив одну на іншу.

— Тепер нікому за тебе заступитись.

Андрій набрав побільше повітря в легені, він знав, що всі розмови з Віктором не приносять йому морального задоволення. Та ігнорувати його також не міг.