Розділ 13

— Що це в біса було? — Розлючено запитав Андрій у своїх гостей.

Яків Федорович зреагував першим: — Не варто так хвилюватися, ми лише проводили урок.

— Урок? — Злісно протягнув чоловік, потираючи своє підборіддя. — Хіба я плачу вам за такі заняття?

— Андрію, не сердься, будь ласка. — Попросила Лада, яка мовчки спостерігала за його роздратованістю.

— Не сердься? — Повернувся до неї чоловік. — Ти ж знаєш, що я відчуваю кожне її почуття. Ти знаєш, що я налаштований на неї як радар. І ти мені зараз кажеш заспокоїтись?

— Я розумію.

— Не розумієш! — Крикнув на неї Андрій.

— Пане, я прошу вибачення, але це ваша дружина… — Яків Федорович не встиг договорити, як його одразу перебив Чорний.

— Дружина, аякже. На сьогодні уроки закінчені. — Яків Федорович зніяковіло закрутився в пошуках своїх речей. Він був чоловіком розумним, а отже розумів, що сімейну пару було варто залишити наодинці.

Попрощавшись з ними він покинув кімнату, а згодом і сам будинок. Та щось йому все ж не давало спокою. Раз за разом він думками повертався до тієї молодої дівчини. Її дивна реакція бентежила його.

— Чому ти тут? — Запитав Андрій, повертаючись до своєї дружини, як тільки переконався, що вчитель пішов.

— Я хотіла впевнитись, що з нею все добре.

— Впевнилась?

Жінка стояла, опустивши голову додолу. Вона й сама не знала чому прийшла до їхнього будинку. Вона бачила, як діє на Андрія ця дівчина. І хотіла сама впевнитись, що все-таки мала рацію.

— А тепер правду. — Він різко підійшов до Лади, схопивши її за горло. — Як би я тебе не любив, та я не вірю твоїм словам. Я відчуваю тебе й досі, як би ти не старалась.

Він міцно тримав її, не даючи зробити вдих.

— Хотіла впевнитись, що я її скривдив, так ти хотіла сказати? Ти ж й досі вважаєш мене безжальним монстром.

Чоловік відпустив свою дружину, аби та могла віддихатись. Він також відчував всю ту мерзенність та огиду, яку вона транслювала йому. Це було неприємно. Андрій постарався відійти від неї на безпечну відстань. Та хай що він би не робив, але та ненависть нікуди не ділась.

— Я лише хотіла… — Почала виправдовуватись Лада. — Вона мені теж дорога.

— Від коли це? — Гаркнув чоловік. — Ти знаєш це дівчисько всього нічого. І раптом вона стала тобі дорога? Не сміши мене, Ладо.

Жінка схопила свою сумку, яку випустила з рук, коли чоловік її намагався придушити, та наблизилась до Андрія. Вона поклала руку йому на груди, там де билось серце.

— Я знаю, що ти не монстр. — Тихо прошепотіла вона. — Я знаю, що тобі зараз важко. Але їй також важко. Вона, на відміну від тебе, й досі не зрозуміла, що коїться з її організмом.

— Що ви їй розповіли, що викликало таку реакцію? — Втомлено запитав чоловік, приймаючи слова дружини. Він і досі відчував відлуння того болю і страху, який на собі перенесла дівчина.

А тепер і Лада. Цих жінок тепер двоє. Його ресурс також не безмежний. В одному Лада була таки мала рацію, їм варто таки щось робити з дівчиною, інакше станеться неминуче.

— Про фізичний контакт.

— То й що? — Не зрозумів чоловік. — Їй неодноразово говорилось про фізичний контакт.

Лада багатозначно глянула на чоловіка, натякаючи про що конкретно малось на увазі під фразою “фізичний контакт”.

— Ти ж знаєш яким чином вона опинилась в мене. Точніше, через що. Скоріше за все вона подумала, що ми хочемо її використати таким же чином.

— Господи. — Андрій потер долонями обличчя. Він так втомився. Йому б відпочити, а не панькатися з дітьми.

Лада підійшла до нього ближче, між ними не залишилось й міліметра.

— Не торкайся. — Вимучено сказав чоловік, тяжко видихаючи. — Мені боляче, коли ти поруч. Твоя жага до самознищення скоро й мене поглине.

— Вибач. — Жінка зробила кілька кроків назад.

Вона оглянулась навкруги, помічаючи, що Андрій не став селити дівчину у її кімнату, а виділив окрему, яка була передбачена для гостей.

— Їй варто звикати до тебе. Рано чи пізно це станеться, хай як би ти опирався. Краще, нехай вона тобі довірятиме, аніж боятиметься все життя.

— Ти не покращуєш ситуацію. — Чоловік розвернувшись, не бажаючи продовжувати цю безглузду розмову, вийшов з кімнати дівчини.

Він не може довго боротись з собою, з Ладою, з Зоєю, йому варто було обрати один фронт.

Спустившись на перший поверх, чоловік вирішив взяти для Зої щось перекусити, бажано те, що багате на глюкозу. Враховуючи смакові уподобання дівчини, він вибрав шоколадний батончик.

Самопочуття її від такого перекусу не зміниться, але все ж краще, аніж сидіти голодною.

Увійшов він до свого кабінету впевненою ходою, випромінюючи силу, та владу, але зараз ні перед ким було хизуватись.

Зоя не те сиділа, не те лежала на маленькому диванчику, який служив чоловіку місцем для відпочинку, під час роботи.