Розділ 11

Зоя відчувала, як хтось гладив її волосся. Ніжно та повільно. Вона могла сказати, що відчуття як у дитинстві, але навіть в дитинстві вона не знала ніжності.

Дівчина відкрила свої очі й побачила перед собою нікого іншого, як Андрія. Він сидів на її ліжку, дуже близько. У чоловіка були заплющені очі, але все ж він відчув маленькі ворушіння Зої, а тому заговорив до неї.

— Не лякайся. У тебе знову був напад. — Він виглядав втомленим або розлюченим. Дівчина спросоння не одразу правильно розтлумачила для себе його вигляд.

Чоловік потирав очі, тяжко видихаючи.

— Тобі вже краще. — Він питав чи просто констатував факти? Та, судячи з його тону, він таки не питав.

— Ви просиділи тут всю ніч? — Стривожено запитала Зоя. Якщо це було так, то їй незручно, що вона принесла цій родині стільки проблем. — Чому тоді я нічого не відчула?

— Бо цього разу дискомфорт був не фізичний.

— Як мені це розуміти? — Дівчина піднялася на ліктях, що змусило Андрія трохи нахилитись назад.

— Тобі було страшно.

— І це все? Але… — Дівчина не могла підібрати слів, аби запитати те, що роїлося в її голові. — Але як ви дізналися?

— Ти вже забула все, про що я вчора тобі розповідав? — Не те сердито, не те глумливо запитав Андрій. — Я тебе відчув, точніше твій поклик.

— Але я не кликала вас. — Здивувалася Зоя.

— Але я відчув. — Просто відповів їй Чорний. Він ближче присунувся до дівчини, спостерігаючи за нею.

— Ви тепер можете читати мої думки? — Налякано глипнула на нього Зоя, але Андрій лише заливисто засміявся, закидуючи голову догори. Дівчині було ніяково з такої реакції, вона відчувала себе маленькою дівчинкою, з якої кепкують  старші.

— Ні, Господи, ні, Зоє, я не можу читати твої думки. — Продовжував сміятись чоловік. — Та я можу відчувати твій біль, твій сум, твою радість…

— Тому раджу думати двічі, перед тим, як щось робити, сподіваюсь розумієш про що я? — Андрій раптово став серйозним.

— Про що ви?

— Я про самогубство, дівчинко. Я про самогубство. Досить з мене однієї претендентки. — Зої були незрозумілі ці слова. Але вона не насмілилась уточнити про кого він говорив. Невже про Ладу?

— У вас…

— Поки що ні. — Чоловік перебив її, не давши закінчити запитання. здавалося він таки читає її думки. Але він дав зрозуміти їй, що продовжувати цю тему, не бажає.

Чорний вийшов з її кімнати, наостанок попередивши, що панькатися з нею не буде, і сьогодні їй таки варто поїсти вчасно.

По обіді в кімнату до Зої зайшла хатня робітниця Чорного. Вона була сіроокою, якій на вигляд було за п’ятдесят. Жінка протягнула Зої мобільний телефон, та сказала, що на тому кінці її вже чекає пані Лада.

— Алло. — Несміливо сказала Зоя.

— Привіт, ну як ти? — Швидко прощебетала Лада.

Зоя зраділа її дзвінку, проте не знала про що поговорити з жінкою.

— У мене все добре.

— Андрій тебе не ображає? — Тон жінки трохи змінився.

— Та ні. — Зоя злегка пожала плечима, як ніби Лада її бачила. — Зовсім ні.

— Це добре. — Дівчина почула, як Лада полегшено видихнула. — Я домовилася з вчителем, який навчав ще мене, щоб він з тобою позаймався. Якраз сьогодні має приїхати до тебе.

— Дякую. — Вражено застигла Зоя, вона не знала, що й сказати. Це було так… так дивовижно. — Але не потрібно було.

— Не верзи дурниць, звісно потрібно було. Тобі варто навчитися багатьом речам. Він пояснить тобі про все на світі. — Захоплено розповідала їй Лада.

— І я зможу більше дізнатися про всі касти?

Лада шмигнула.

— То тебе це тривожить? Тривожить безпосередньо каста Андрія? — Вже тихіше запитала жінка.

Зої стало ніяково, що її так швидко розкусили. Вона стала ходити по кімнаті, не в змозі знайти для себе зручного куточка.

— Не те щоб мене цікавила конкретно його каста. Скоріше те, до якої все ж таки я відношусь. — Зоя стала одразу ж виправдовуватись. Та приклала долоні до своїх червонястих щок.

— Так, він зможе пояснити тобі все детально.

— Ладо, я навіть не знаю, як вам дякувати.

Зоя почула як позаду неї хтось прокашлявся. Вона злякано повернулася, але чоловік якого вона бачила вперше, приклав пальця до губ, показуючи дівчині не говорити ні слова.

— Зоє… — Лада намагалася почути відповідь, та дівчина слухняно мовчала. — Ти мене чуєш? Зоє, з тобою все гаразд? Зоє?

Жінка поклала слухавку, а Зоя так і продовжила витріщатися на чоловіка, який був схожий на Чорного.

Однак, було в цього чоловіка щось, що відрізняло його від Андрія. В нього були Червоні очі.

Він був з касти Червоних. Тут. У її кімнаті. Прямісінько перед нею стояв Червоний. Дівчина була в заціпенінні й не могла й слова вимовити.