Розділ 8

Зоя не хотіла покидати, вже звичну їй лікарняну палату. Однак, вона розуміла, що рано чи пізно це мало статися.

Лада вже чекала її біля машини, все що необхідно було зробити Зої, лише спуститись. Але вона, знаючи, що разом з Ладою, її чекатиме і Чорний, зволікала з виходом.

— Час поквапитись, — бурмотіла собі під ніс дівчина. — Як ніби мені цього хочеться. Так, Зоє, тобі варто зібратися докупи. Варто брати себе до рук, ці люди надзвичайно добрі до тебе. Навіть він...

Згадавши чоловіка її рятівниці, по тілу дівчини пройшов ніби електричний імпульс. Вона вся затряслась, злякавшись такої реакції тіла.

Вона відчувала, як її серце б'ється все швидше і швидше, і зрозуміла, що не готова розмовляти про це з Ладою або з ким-небудь іншим. Вона знала, що це було зовсім несподівано для неї, і що вона повинна була зібратися з думками й вирішити, що робити далі.

Лада погладила її по плечу. 

— Все буде добре. — Сказала вона тихо. Зоя лише усміхнулась і пішла слідом за нею до машини.

Дівчина замислилася про все, що відбувалося з нею останніми днями, і зрозуміла, що не може продовжувати жити в лікарняній палаті, де її переслідували жахливі спогади.

— Привіт, Зоє. — Зацікавлено промовив Андрій. — Як себе почуваєш?

Він повернувся до дівчини всім корпусом, спостерігаючи. Йому було цікаво як це перелякане дівчисько реагуватиме на нього зараз.

— Я... Зі мною все добре. — Тихо відгукнулася Зоя. 

Одному богу відомо, що саме відчувала  дівчина. Вона й сама не розуміла, чесно кажучи.  Зоя переводила погляд з Лади на її чоловіка, намагаючись зрозуміти їхній настрій.

Здається й Андрій помітив її нервозність.

— Чи є щось таке, про що ти хотіла б поговорити? — Запитав він, демонструючи свою підтримку.

Вона дійсно хотіла поговорити з кимось, але це точно був не він. Бо йому вона не знала що саме варто було сказати. Тому вирішила піти ва-банк і нарешті сказати правду.

— Я не знаю, як вам подякувати за те, що ви зробили для мене. Ви врятували моє життя. Я не знаю, чи зможу колись відплатити вам за це. Почуваюся так, наче боргую вам. Але не знаю, як повернути той борг.

— Ти не винна нам нічого. Мені точно. Я не зробив би те, чого не хотів. — Задумливо промовив чоловік. Зоя не знала чого від Чорного очікувати, адже їхня каста для неї була загадкою. Його поведінка і доброзичливий тон ніяк не пов'язувались з тими мізерними знаннями дівчини про нього.

Проте, вся його серйозність і настороженість пояснювалась нестандартністю ситуації.

Зоя неодноразово питала в Лади, чому присутність цього чоловіка є настільки важливою для  її здоров'я. Однак ні однієї відповіді вона не отримала. Жодної, яка все б їй пояснила.

— Якщо ми закінчили з емоціями, то може перенесемо своє планове піднесення настрою та перейдемо до легших тем? — Повернулася до дівчини Лада. — Я розумію, тобі важко це все збагнути, та я обіцяю, що як тільки ти трохи одужаєш, я все тобі розповім, добре?

Дочекавшись кивка від Зої, Лада пристебнулася та полегшено видихнула.

Зоя відчула хвилю незадоволення, але все ж змусила себе посміхнутись. Вона розуміла, що Лада робить все, що в її силах, щоб допомогти їй.

А самій Зої зараз нічого не залишалося, як тільки тихо сидіти на задньому сидінні.

За всю дорогу Андрій не промовив ні слова, однак Зоя його присутність відчувала досить гостро.  Як би аморально це не звучало, але вона відчувала певний спокій поруч з ним. Як і напруженість. А подвійність цих почуттів зводила дівчину з розуму.

Андрій, який сидів поруч з нею, також відчував напруженість в повітрі. Він знаходився в дещо незручному становищі, бо був між тією  яка була його законною дружиною, і тією, яка з’явилась в його житті випадково. 

“Якщо ця ситуація триватиме довше, мабуть, мені доведеться знайти спосіб детальніше пояснити Зої всю ситуацію", — Подумав чоловік.

Дівчина, бувши настільки поглиненою у власні думки, не помітила як вони звернули до незнайомого їй будинку.

Вона злякано торкнулася до плеча Лади, аби я пояснила їй чому вони не повернулись до її квартири.

— Не хвилюйся, будь ласка, ми подумали, що так буде правильно. Тобі потрібен спокій і комфорт, а в моєму будинку цього не можна буде досягнути. — Жінка погладила руку Зої, заспокоюючи її.

— А ти? — Тремтячим голосом запитала дівчина.

— Зоє...

— Її присутність заважатиме тобі. Зараз ти лише нервуєш коли Лада поруч. Але згодом твій організм втомиться боротися з потенційним конкурентом, тому для того аби допомогти тобі адаптуватися, Лада мусить бути на відстані. — Серйозним тоном сказав Андрій, давши зрозуміти, що заперечень не потерпить.

Зоя почула, як її серце стислося від тривоги. Вона знала, що не зможе справитися з усім сама і потребувала допомоги, але думка про те, що Лада мусить бути на відстані, здавалася їй жахливою.

— Я... Я не знаю, як я зможу справитися з усім сама. Ладо...

— Я не залишу тебе наодинці, я тут щоб допомогти тобі. Але ти повинна зрозуміти, що з Ладою поруч тобі буде набагато важче адаптуватися до нової ситуації. І звикнути до мене. — Він міцніше стиснув кермо, ніби злився на себе, що мусив говорити такі слова.