Розділ 6

— Хіба буває один донор у двох реципієнтів? — Зле розставляючи акценти, запитав лікаря Андрій.

— В теорії таке майже не можливо. — Нервуючи потирав голову чоловік. Його лякала поведінка Андрія. Його лякала реакція пацієнтки на цього чоловіка. Та ще більше його дивувала жінка, яка мовчки сиділа поруч. — Наразі відомий лише один подібний випадок. І боюсь вас засмутити він був майже півсотні років тому.

— Як таке може бути? — Раптом подала голос жінка.

Лікар повернувся до неї та співчутливо поглянув у вічі. Він не уявляв, що саме зараз відчувала ця тендітна жінка. Ніхто не захоче ділити свого чоловіка з іншою жінкою.

— Я маю здогадку, але вона навряд чи вам сподобається.

— Ви маєте здогадку? — Розлючено запитав Андрій. — Здогадку?

Чоловік вмів справляти враження та наганяти страху, коли хотів цього. Від подібного тону Лада намагалась немов втиснутись в сидіння, не привертаючи більше уваги, що вже говорити про лікаря.

— Так, на жаль в даній ситуації ми можемо лише будувати теорії та здогадки до того часу, як отримаємо результати обстежень. — Намагався спокійно пояснити парі чоловік.

— То обстежуйте її. — Викрикнув Андрій.

Чоловік, не стримавшись, вийшов в коридор, гримаючи дверима аби випити кави та заспокоїтись. Його нервувала бездіяльність персоналу. Треба було відвезти дівчину в приватну клініку. Можливо користі було б більше, аніж від цього недолікаря, який вмів лише белькотіти щось собі під носа.

Лада не вийшла вслід за чоловіком, вона віддала перевагу залишитись в кабінеті. Їй варто було обговорити їхній випадок без Андрія, який ладен був вщент рознести нещасну лікарню.

— Лікарю. — Невпевнено почала жінка. — Я знаю, що ще нічого не відомо, та й Зоя поки не при свідомості й не може пояснити, що з нею відбулось, проте… Проте, ви казали, що такий випадок вже був і я б хотіла дізнатись про нього детальніше.

Зрозумівши, що вона не буде кричати та впадати в істерику, чоловік діловито поправив свої окуляри на носі збираючи докупи думки. З такими пацієнтами та родичами він вмів розмовляти, а з такими як Андрій варто було триматись насторожено.  Але цього разу чоловік не знав, що й сказати цій жінці.

Він не вивчав такі випадки й Фіолетові були рідкістю в їхній час, та ще й в парі з Чорними. Такий союз навряд чи можна назвати вдалий. М’які по своїй натурі Фіолетові нерідко прогиналися під жорсткий характер Чорних, а якщо взяти до уваги їхні вподобання, то можна було сміливо говорити, що слабкі партнери завжди були жертвами у відносинах.

— Насправді, я не зможу вас нічим потішити. — Промовив лікар. — Так, дійсно, такий випадок й справді був. Та я не можу сказати, що історія тієї пари нам допоможе, враховуючи приналежність ваших каст.

— Наших каст? — Перепитала жінка.

— Союзи з Фіолетових з Чорними завжди закінчуються трагічно для когось з партнерів. Самознищення відбувається як на фізіологічному рівні, так і на психологічному. Ви стільки років разом, невже не помічали подібної закономірності? — Лада заперечливо похитала головою.

— Але ж донор є гарантом життя Фіолетових, про яке самознищення ви говорите?

— В будь-якому іншому випадку - так, але не у вашому.

Лікар не встиг договорити, як в кабінет забігла стривожена медсестра. Вона була зовсім юною, скоріше за все новачком. Дівчина тремтіла, а очі бігали з лікаря на Ладу.

— Там… Там вашій пацієнтці з триста п’ятої палати погіршало.

— Біжу. — Лада побігла за ними, бо в триста п’ятій знаходилась Зоя.

Зоя металася на ліжку немов все її тіло скувала судома. Вона була вся мокра від поту, вигиналася з одного боку на інший. Дівчина завдавала собі болю, вириваючи голки з рук та зриваючи катетери.

Все її тіло кричало про нестерпний біль. Про біль який вона вже не могла виносити.

Медики миттю опинилися біля неї, стараючись вколоти знеболювальне, однак дівчина не давала змоги до себе доторкнутися, вириваючись з міцних рук лікарів.

Лада стояла у дверях, не наважуючись зайти в середину. Вона відчувала себе винуватою, адже якби вона в той день не підійшла до Зої, не забрала її до себе, можливо дівчина змогла прожити спокійно. Можливо, якби вона не зустріла донора, її організм не почав би так реагувати.

Так багато якби, проте так мало способів їй допомогти…

В одну мить Лада підібралася, вона всім своїм нутром відчувала наближення Андрія. Таке вже прокляття пов’язаних. Невже згодом Зоя відчуватиме подібне?

Жінка відчула біль в грудин  через докори сумління. Не варто було все це починати.

— Що тут відбувається? — Пролунав сердитий голос Андрія за її спиною.

— Зої стало гірше. — Не повертаючись до нього відповіла жінка.

Андрій глянув поверх її голови, зазираючи в палату. Зоя повернула свою голову в бік, де вони стояли, дивлячись просто на Андрія, на мить затихаючи. Його запах проникав в кожну її пору, змушуючи біль відступати. Дівчині здавалося, що якби він до неї доторкнувся, то їй би стало легше. Зоя протягнула руку йому на зустріч, бувши не в змозі дотягнутися, вона безвольно впала додолу.