Пролог

Запах алкоголю та дешевих цигарок уже став характерним для цього місця, всі настільки звикли до нього, що, здавалося, нікого він уже не бентежив. Сморід і пошарпаний вигляд будинків був не для слабких духом. А легенди про тутешні місця ходили й серед місцевих, і серед чужих.

 Вулиця Хельсе відома численним беззаконням. Єдина у всій країні, що наводила страх.

Неонові вивіски яскраво виблискували в калюжах. Запах мокрого асфальту після дощу, здавалося, душив у союзі з сигаретним чадом. Навіть захисні маски не рятували двох миротворців, котрі патрулювали цей район.

— За всі роки, що я тут, я не знайшов жодного живого чужинця. То навіщо нас сюди посилають? Ми ж не труповози. — Роздратовано, крізь зуби промовив один із них, освітлюючи вулицю ліхтариком.

— Ми про це вже говорили, людям потрібна гарантія, що їх захистять від Червоних. — Наче малій дитині пояснював чоловікові його старший колега.

— Від Червоних немає захисту, всі це чудово розуміют. І ви, капітане, теж.

— І що ти тепер пропонуєш, скласти руки та покірно чекати на свою смерть? Краще оглядай територію. — Втомлено рушив далі чоловік. У його голосі було стільки відчаю, що  напарнику стало ніяково.

— Якщо не пощастило народитись Білим, мусиш все життя виконувати брудну роботу. — Бурмотів молодший.

— Годі тобі скиглити, не все так погано, міг взагалі бути простолюдином. Дякуй, що твій колір взагалі проявився.

—  Гей, дивіться сюди. Тут дитина. — Паніка одразу піднялася прямо до горла чоловіка. Ще ніколи Червоні не чіпали дітей. Думка про те, що малюк може бути мертвим, холодом розповзалася по тілу миротворця.

—  Ні. Не може бути. — Видихнув, чоловік, швидко підбігаючи до коробок, у яких лежала маленька грудка. Дитину неможливо було помітити у темряві, це диво, що капітан її помітив.

—  Жива. — Із полегшенням повідомив старший, відчувши нестабільний пульс дитинки. —  Викликай рятувальників.

Чоловік обережно підняв її на руки, намагаючись не нашкодити. Він бачив як груди маленького дитинчатка ледве підіймаються, заповнюючи легені таким необхідним повітрям.

Судячи з одягу, це була дівчинка, приблизно трьох років, худенька, темноволоса, хоча в неоновому світлі вивісок відразу і не скажеш, який у неї насправді колір.

 Шкіра її була бліда і холодна, мабуть, вона вже довго лежала посеред коробок. Миротворець, не замислюючись, швидко зняв з себе куртку і замотав дитину, сподіваючись, що та хоч трохи відігріється.

Він дивився на неї, не розуміючи, як тут посередині розпусти та насильства, опинилася маленька дитина, та ще й примудрилась вижити. Десь на тлі він чув, як його напарник повідомляє рятувальникам ситуацію, а сам тим часом розтирав маленьке тільце, зігріваючи.

Рятувальники на екстрений виклик примчали за лічені секунди.

Чоловік, що до цього тримав дівча на руках тепер міг спокійно передати її спеціалістам, які точно зможуть надати їй кваліфіковану допомогу.