26

Адам Бітлер

Ми швидко накрили стіл для вечері, але я не відчував жодної радості від цього моменту. Напруженість, що висіла у повітрі через присутність Руслана, нависала, як важка хмара. Він поводився так, ніби повернувся після тривалої відсутності та не міг дочекатися, щоб знову відчути тепло своєї дружини поруч. Мелісса сиділа біля нього, а він не випускав її з обіймів, що змушувало мене внутрішньо стискатися. Бачити їхню близькість було нестерпно, але що я міг сказати? Нічого. Я мовчав, продовжуючи грати роль байдужого спостерігача.

— Ну, як завжди, питати, чи будеш ти щось пити, Адаме, марно? — запитав Артем, не приховуючи своєї посмішки. Він явно намагався розвіяти атмосферу, яка ставала все важчою.

Я зустрів його погляд, піднімаючи брови й ховаючи за ними справжні емоції. Артем продовжував уважно спостерігати за мною, його посмішка була веселою, але одночасно й насторожуючою. Він чекав на мою відповідь.

— Думаю, сьогодні вип'ю з вами, — сказав я, натягнувши посмішку, яка навряд чи могла приховати мою напругу.

Артем стояв, приголомшений моїм рішенням, яке, здавалося, розбивало шаблон того, що він знав про мене. Не кажучи більше ні слова, я рішуче вихопив у нього з рук пляшку вина і налив собі повний келих. Червона рідина повільно заповнювала бокал, як символ того, що я даю собі можливість на мить відступити від своїх звичних правил.

— Це точно ти, Адаме? — нарешті пробурмотів Артем, не приховуючи здивування. — Я не вірю.

Я хмикнув, роблячи ковток вина, і притулився до спинки стільця, відчуваючи, як тепло напою повільно розтікається тілом.

— У мене вже довгий час немає натхнення на написання тієї дурної книги, — почав я, глянувши на нього з легкою усмішкою. — Тому, так, Артеме, це я — Адам Бітлер, який вкрай потребує хоча б краплі мотивації та бажання продовжувати писати.

Я знав, що з боку це виглядало як своєрідна спроба виправдати свою поведінку. І, можливо, це було саме так. Вино — не моє рішення, але сьогодні я відчував, що іншого виходу просто немає. Вночі я дійсно хотів пити його з коханою дівчиною, а зараз я просто не можу впоратись з тим, що вона з іншим.

Як і очікувалося, Мелісса дивилася на мене. Її погляд був настільки ж змішаний, як і мої почуття. З того часу, як ми бачилися минулої ночі, вона уникала мене. Жодних розмов, жодних зустрічей поглядами — вона або бігла до Нати, або ховалася у своїй кімнаті. Це було дивно, навіть трохи боляче, але я вирішив не зациклюватися на цьому.

— До речі, — несподівано почала Ната, відриваючись від свого телефону, в який вона занурилася протягом усього вечора. — Меліссо, ти бачила останні новини?

Мелісса трохи здивовано поглянула на подругу, ніби не розуміючи, про що йде мова.

— Що ти маєш на увазі?

— Ельдара нарешті заарештували! — вигукнула Ната, її очі світилися від радості, ніби вона чекала цього моменту вже дуже давно.

Я саме зробив ковток вина, і це виявилося найбільш невдалим моментом для цього. Як тільки я почув ім'я "Ельдар", вино буквально стало поперек горла. Я закашлявся, намагаючись не видати себе, але відчував, як це ім’я знову пронизало мою свідомість.

Мелісса здригнулася на мить, але швидко опанувала себе. Її обличчя на секунду здалося таким само розгубленим, як і моє. Вона знала, що це ім’я могло викликати у мене певні емоції, адже я неодноразово чув про нього у її розповідях. В минулому.

— Арештували? — перепитала вона, і хоча її голос намагався звучати нейтрально, було очевидно, що новина приголомшила її.

— Так! Він тепер відповість за все! — вигукнула Ната, з такою радістю, ніби це була її особиста перемога. Її очі блищали від захвату, але я не міг зрозуміти, чому ця новина така важлива для всіх. — Ти ж знала, що він пов’язаний з різними махінаціями? — продовжила вона, дивлячись на свою подругу з очікуванням.

Мелісса повільно хитнула головою, намагаючись приховати своє збентеження. Але навіть через її зовнішній спокій було видно, що новина вразила її значно більше, ніж вона хотіла це показати.

— Я не знала... — прошепотіла вона, але її голос вже не був таким впевненим, як раніше.

— А ще він змушував молодих дівчат спати з ним, щоб просувати їхні кар’єри. Або взагалі... — вона знизила голос до шепоту, проте його жахливий зміст було неможливо проігнорувати. — ...брав їх силою.

Моє тіло напружилось, і я раптово повернув голову до Мелісси, шукаючи відповідь в її обличчі. Це було абсолютно несподівано. Я не знав про це нічого. І в той момент, коли мої очі зустріли її, всередині мене щось обірвалося.

— Він чіпав тебе? — вирвалося з моїх вуст, порушуючи коротку тишу. Голос мій був різким і занадто гучним для атмосфери за столом. Несподівано для себе самого, я відчув, як напруга в мені наростає. Всі витріщилися на мене, а вино, схоже, швидко почало робити свою справу.

Мелісса злякано подивилася на мене. Її голос став ще тихішим, майже приглушеним.

— Ні… — ледь чутно прошепотіла вона, похитуючи головою. — Ні. На щастя.

Її заперечення звучало, але очі розповідали іншу історію. Я уважно вдивлявся в її обличчя, намагаючись знайти там правду. Але, мабуть, щось у її погляді залишалося невисловленим. Щось таке, що вона намагалася приховати. І я відчував це всією своєю суттю.

Мелісса виглядала вразливою, але чомусь я не вірив її словам. Чому? Можливо тому, що я бачив у її очах те, що не встигли озвучити вуста. Щось темне і страшне, що вона не хотіла визнавати. І це мене лякало ще більше.

Руслан, очевидно, не зрозумів, що відбувається, і з подивом озирнувся на нас усіх.

— Хто взагалі цей Ельдар? Мені хтось пояснить?

Поки Ната швидко і дещо завуальовано пояснювала, хто такий Ельдар і як він був пов’язаний із життям Мелісси, я відчув, як усередині мене закипає гнів. Не міг більше слухати. Слова подруги долинали до мене, але в голові стояв хаос. Весь час, я лише обдумував одне: що насправді сталося між Мел і цим Ельдаром? І чому я раніше нічого не знав?