4

Адам Бітлер

Я швидко переодягнувся і пішов до кухні. Я обожнював цей будинок за його величезний простір. Це було щось схоже на студію, де ти одночасно міг бути в усіх місцях дому. Велика кухня плавно переходила у вітальню з каміном, а великі вікна відкривали вид на мальовничі гірські пейзажі.

Коли я увійшов до кухні, запах свіжозвареної кави та тепле світло ламп створювали атмосферу затишку. Софія вже влаштувалася тут, розливаючи каву по чашках, і весело розмовляла з Артемом, який уважно слухав її розповідь.

— Тато, ти якраз вчасно! — вигукнула вона, помітивши мене. — Ми з Артемом щойно обговорювали, як провести наш вікенд.

— Це чудово, — відповів я, намагаючись приховати свої думки і емоції. — Сподіваюся, ви вже встигли знайти свої кімнати і почуватися як удома.

Артем кивнув, посміхаючись.

— Так, все чудово. Дякую, що запросив нас.

— Ось, до речі, твоя кава, — прошепотіла донька, на що я кивнув з посмішкою.

Я підійшов до столика і взяв чашку кави, відчуваючи, як її теплий аромат розслабляє мене.

—Пропоную приготувати сьогодні стейки та овочі гриль, — запропонував я, спостерігаючи за реакцією друга та доньки. — Чи, можливо, у вас є інші ідеї?

— Я не проти, якщо чесно, — відповів Артем, відпиваючи свій чай.

— Я також, якщо тобі потрібна буде моя допомога, то клич, — Софія обійняла мене за руку, продовжуючи посміхатись. — Але зараз я хочу трішки відпочити з дороги.

— Так, авжеж, доню, — я також посміхнувся та поцілував її у маківку. Вона завжди обожнювала, коли я роблю так.

— Люблю тебе, тато! — крикнула вона, підходячи вже до сходинок, що вели на другий поверх.

— І я тебе, — Я прослідкував за Софією, аж поки вона не дійшла до сходинок, але випадково натрапив очима на Меліссу, яка йшла до нас. На ній вже давно не було сукні, як годину тому. Зараз це був звичайний спортивний костюм та футболка. Її волосся було зав’язане у високий хвіст, що надавав їй невимушеного вигляду. — Люблю.

Артем, який стояв поруч, помітив це і вирішив змінити тему

— То, тобі треба допомога хоч когось?

— Ні, — я посміхнувся, повертаючи голову до товариша. — Я тобі казав, що якщо я вас запросив до себе в будинок, то я і приготую святкову вечерю!

Я глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтись, і повернувся до кухні. Взятись за справи — це найкращий спосіб зібратись з думками.

— Я пам’ятаю, — він підняв руки, немов здається. — Гаразд, тебе все одно не переконаєш, тоді я піду до дружини. Вона хотіла зробити нові фото в соцмережі, а я ще той фотограф від бога.

Ми перекинулися сміхом і кожен розійшовся по своїм місцям: Артем до своєї кімнати, а я до холодильника, щоб дістати потрібні продукти. Якщо ніхто не проти, то я вже вигадав сьогоднішнє меню: стейки з лосося та свинини, овочі гриль та запечена картопля. Ну і ще декілька гарнірів, як салат чи щось таке. Я обожнював готувати. Це розслабляло мене та надавало енергії. Усі ці запахи, аромати приправ і свіжоприготовлених страв змушували мене насолоджуватись процесом.

Я швидко дістав потрібні овочі, аби нарізати усе, поки м’ясо та риба все ще маринуються у холодильнику. На кухні було тихо, лише звук ножа, який ритмічно врізався в овочі, розривав тишу. Нарізаючи перець, кабачки та баклажани, я вбирав у себе цей момент спокою. Саме такі моменти змушують мене відчувати, що все на своєму місці, навіть попри всі несподіванки цього дня.

— Що готуємо? — запитала Мелісса, нагадуючи, що я не один кімнаті. Вона тихо підійшла і зазирнула через моє плече, змушуючи мене завмерти. Її солодкий, проте такий свіжий аромат одразу вдарив мені у ніс та в голову. Відчуття, немов розум одурманило ще більше.

— Сьогодні у нас стейки з лосося та свинини, овочі гриль та запечена картопля. Ну і ще салат, — відповів я, посміхаючись, намагаючись звучати якомога спокійніше. — Тобі до вподоби?

— Звучить чудово, — з ентузіазмом відповіла дівчина. — Тобі потрібна допомога?

— Я вже казав Артему, якщо я запросив вас всіх сюди, то я з усім впораюсь один.

Я глибоко видихнув, але до біса складно зберігати спокій, коли я все ще чую її запах, коли вона так близько. І ніби на зло, мій годинник також відчув моє шалене серцебиття і знову почав пищати!

— Прокляття, — пробубнів я, відкидаючи ніж, щоб зупинити цей дратівливий звук.

— Щось, тобі часто телефонують, — з насмішкою сказала Мелісса та обійшла стільницю, щоб сісти напроти.

— Ділове життя, — саркастично відповів я, шкірячись.

Я швидко вимкнув його, намагаючись приховати хвилювання. Але моя увага залишалась прикутою до Мелісси. Її зелений погляд, яким вона дивилася на мене, був немов випробуванням на стійкість.

— Просто техніка часом живе своїм життям, — додав я й продовжив нарізати овочі.

— І часто вона так в тебе живе?

Я знову підняв очі на дівчину. Вона продовжувала посміхатись, уважно пильнуючи за моїми руками.

— Чула щось про ретроградний Меркурій? Техніка може виходити з ладу, — я похитав головою, сам дивуючись зі своєї відповіді. — Де ти чоловіка загубила?

— Руслан вирішив поспати трішки, — спокійно відповіла вона. — Тебе це так цікавить?

Я знизив плечима, хмикаючи.

— Просто запитав, — відповів я, повертаючись спиною до дівчини, аби взяти приправи та оливкову олію.

— Я не знала, що в тебе є така доросла донька.

На мить я затримався, просто дивлячись на баночки зі спеціями, перед тим як знову повернутись до приготування. Я посміхнувся, адже давно вже вмів читати усі різновиди тону голосу Мелісси.

— Софії всього чотирнадцять, — невимушено сказав я, повернувшись до приготування. Додавши потрібних спецій, я взяв миску та почав змішувати овочі з оливковою олією.— Дивно, що ти тільки зараз про неї почула. Вона часто з’являлась зі мною на різних заходах, інколи навіть на інтерв’ю.

— Я не часто слідкую за усім цим, — її легка посмішка, але невимушений тон приховували щось глибше. — А де зараз донька?