ЕПІЛОГ

Її тіло знайшли швидко, значно швидше, ніж могла сподіватися. Повідомлення отримали потрібні люди і поспішили в готель, де чекав тільки лептоп, який залишила на столі. Але що трапилося із власницею? Ніхто не смів чіпати річ, доки не повернеться господиня, попри дозвіл, його не достатньо. Чи залишити просто так? Ні, таки забрали.

За короткий час про зникнення письменниці повідомили засоби масової інформації і пошуки пришвидшилися. Невдовзі тіло прибило до берега. Ніщо не вказувало на вбивство і справу не відкрили. Тільки знайшлося коло людей, яких не задовольнила офіційна відповідь, навіть тих, хто не знав, навіщо авторка опинилася саме в столиці. Зрозуміло одне, відповіді треба шукати.

Дуже швидко знайшовся той, в кого виявився пароль від ноутбука і стало зрозуміло, що шукати треба саме там. Але ж там не було нічого особливого, ні статті, ні документів, ні інших зачіпок. Щось таки хотіла сказати письменниця, коли залишила саме цю річ? Що означав її вчинок? Все це породжувало сумніви,але залишалося досить публічним і темою для обговорення. Мало хто розумів, наскільки це було важливим, але не сумнівався ніхто. Тільки що саме шукати? Треба було здогадатися.

Хтось таки здогадався, що саме заховала письменниця, достатньо ж було просто знайти файл із останньою датою, а ним виявився новий роман, який вона таки встигла дописати. Як же той файл поєднаний із смертю авторки? Про це здогадатися було складніше, але коли текст прочитали, то певні натяки стали зрозумілими. От тільки то були тільки натяки, ані доказів, ані підказок там не було. Та знайшлася людина, яка вирішила таки шукати підказки, що заховалися поміж речень, адже все це не можна було просто залишити без уваги. Зрозуміло, якщо роман прочитають, то всі натяки стануть явними, а приховати сам текст аж ніяк не вийде. Друк, все ж, вирішили притримати, ніби, через технічні труднощі.

Минуло ще трохи часу і більше приховувати текст не було змоги. Роман вийшов друком і спричинив резонанс, хоч і не міг вплинути на покарання злочинців, але змоги продовжити більше не дав. Можливо, авторка і хотіла б іншого результату, але ж вплинути більше змоги собі не дала. Більшість так і не довідалася, чому таки вдалося запобігти хоча б тим, що роман таки побачив світ. Більшість знала тільки про смерть і не здогадувалися, хто і чому спонукав до такого рішення. Так вже й залишиться.

Довго ще тривали розмови хто і чому міг вбити відому письменницю, адже у самогубство майже ніхто не вірив, але відповіді на це питання знайти майже нікому не вдалося. Були ті, хто знали правду, але повідомити її не мали жодного шансу, все це були б тільки слова, не підтверджені навіть останнім романом. Що було б, якби не трапилося тієї карколомної пригоди, не знав ніхто. Всієї правди оприявнити не вдалося, але довелося змиритися. З часом галас стих і здавалося, ніби все забулося, життя триває, ніби нічого й не було, але ті, хто зберіг книжку, не забули нічого. Роман залишився на полицях і зберіг нагадування, що нічого не минуло і не закінчилося.