ВИХІД

Нарешті мене випускають. Все владналося досить швидко, але особливого відчуття нових можливостей поки немає. Інтернет не надто допоміг, хоч так і мало б бути. Я таки сподівалася на більше і тут не досягла успіху. Навіть загальної інформації дуже мало, хіба те, що немає сенсу приховувати. Звісно, обережність нікому не завадила, але мені доведеться шукати відповіді самотужки, якщо не витече інформація, про те, що я вже не в лікарні, бо тоді знову перешкод буде купа, а користі мало.

Все одно я на милицях. Повертатися в готель? Звісно, там речі, але треба подумати про оренду якоїсь квартирки, тут мені тепер сидіти довше, навіть за найбільш песимістичні прогнози. Мені це не подобається, але не гнітить так як раніше. Що робити далі? Буде видно, принаймні, нова «подружка» точно знайде, а там і обставини зміняться. Покладатися не можу ні на що, але це також дає певні можливості, тільки в майбутньому. Тепер хоч якесь майбутнє вимальовується, а що з ним робити якось вирішу. Хтось же подбав, щоб про те, що зі мною трапилося дізналося так багато людей, а це дозволило дещо побачити і мені. Можливо, не так мало, як здається.

Таке відчуття, що все починається з нової сторінки, але, насправді це геть не так. Чи хотіла б, щоб це було правдою? Чи хотіла б перекреслити геть усе? Напевно, таки не хотіла б, але тепер отримала шанс загубитися хоч на деякий час. Чи справді так? Якщо й так, то не на довго, але підібрати собі квартиру почну ледь не з натхненням. Невже ще не забула це відчуття? Невже не встигла перекреслити? Щось таки ще залишилося від мене колишньої. Чи піде на користь? Навіщо одразу влітати в справу? Можна вдати, що я тут просто гостя, просто туристка. Чи не можна?

Не хочу думати про те, що буде сьогодні. Я ще не отямилася від пережитого, а з цим ще доведеться довгенько розбиратися. День надто хороший, щоб так швидко намагатися його зіпсувати. Та й з квартирою поспішати не хотіла б, хоч якась розрада, якщо це можна так назвати. Тепер би тільки не наштовхнутися на когось «знайомого» і все вийде не аж так погано. Я вже й так надто далеко зайшла, а йти важкувато. Ті милиці неабияк псують пересування і заважають забути про те, що насправді я мала б робити.

Нічого, я впораюся. Слова ті нарешті не звучать повною вигадкою, але все ж повірити важко. Але можливо. Дивно, що так багато людей було у мене першого дня, але потім не було геть нікого. Хоча, я й не думала, що хтось прийде взагалі. Все ж виявилося тільки зовнішнім шумом і не дало багато корисної інформації, тільки поштовх до роздумів. Не певна чи то було хоча б підтвердження моєї правоти, але більше не поспішаю.

Шукати квартиру тут у такий час не найкраща ідея, але така потреба виникла і доведеться добряче роздивитися на чому спинити вибір. Здогадуюся, що вибір той буде невеликим, доведеться зважитися на перший-ліпший варіант, або залишатися на старому місці. Останнє було б зручніше, а з деякого боку і розважливіше, але якщо вже осісти , то хоч якось серйозно. Здається і до міста почала звикати. Тут можна й затриматися.

Ти б швидко вирішив це питання, адже мусів мати тут чимало знайомих, яких я й не бачила, про яких не чула. У мене немає тут нікого. Не до «суперниці» ж мені напроситися? Я не знаю де вона живе, але це було б іронічно. Чи погодилася б вона? Звісно, що ні, та й не так близько ми знайомі. Все це тільки невдалий жарт. Якби зустріла її, то була б втрата, але ж все одно випитала, коли мене випишуть. Невже слідкує? Та ні, немає потреби, та й надто часто потрапляти на очі не хотіла б. Адже так?

Гаразд, рано чи пізно мене все одно знайдуть, не така вже конспіраторка, але хоч на деякий час я не потрібна тим, хто таки небезпечний для мене. Могла б скористатися сповна, але хотіла б просто трішки глибше проникнути у місто, адже так і не мала можливості відчути його атмосферу цілком, зануритися повністю. Чи встигну хоча б це? Досі постійно виникали перешкоди. Чи випадково? Надто звикла бачити підступ скрізь і завжди. Треба відвикати, бо це вже перешкоджає роботі. У мене й досі є та робота? Надто часто забуваю про це, хоч поштовхів і не бракує і не треба навіть змушувати себе, все відбувається самостійно, але не так як мені треба.

Поки все гаразд, але якщо я справді зберуся шукати оренду, то мене ж упізнають за повідомленням, про аварію. Хоча хто те повідомлення читав? Але шанс таки є. А якщо повернуся? Хіба не впізнають? Надто невдало складається. Якби ж справді хтось знайомий. Може хтось з колишніх однокурсників? Треба пошукати і спробувати якось налагодити контакт, але ж незручно, але ж не так і не тепер все це робити. А як пояснити чому я заявилася так недоречно? Вигадати щось ще химерніше, ніж правда? Не надто та правда прихована, все й так зрозуміють. Не варіант.

Треба забути про зайві складнощі і спробувати знайти когось, хто мене не впізнає, а якщо й впізнає, то в цьому не буде аж надто великої проблеми. Що я вже знову навигадувала? Треба впоратися швидко, бо довго нога не витримає. Чи тепер постійно боліти буде? Бігати більше не доведеться, але це дрібниця. Тільки б іще хтось не зачепив, бо наслідки будуть гіршими. Чи то я таки неуважна? Звісно, що так, але це ж не все.

Про що я знову хвилююся заздалегідь? Все одно не про те, про що мала б, а мала хоча б радіти, що вибралася із тієї лікарні, бо це вже не абищо. Чи можу хоч цим скористатися? І так стільки всього пролетіло, доки я валялася. Хотіла б поплакати? Ні, сліз вже немає, та й не поможуть все одно. Звідки ж беруться сумніви? Чому не хочу їхати з готелю? Все одно нічого не дасть? Ось це може виявитися неправдою. І досі покладаюся на випадок, хоч підводить таки частенько. Інакше не виходить. Але ж це помилка?

Гаразд, можливо саме тепер мене загублять на деякий час, тож зараз найвдаліший момент. Скільки таких вже провалилося? От про це краще не згадувати, все не аж так невдало, як могло б здатися, можливо, навіть на краще, якщо нарешті зробити щось правильно. Чи вгадаю, що правильно? З цим може бути не так вдало. Треба спробувати ще раз. Скільки разів?