ПОВЕРНЕННЯ

Я все ще жива і мушу зважати на те, що хтось хоче, щоб переживала свої втрати знову і знову. Певності і так бракувало, тепер же вибили зовсім. Невже це справді про мене. Невже саме я встигла нажити таких ворогів? Хто і за що? Та ні, надто непримітна і непомітна. Чи це не так? Знову ризикую занадто багато про себе уявити. Але таки про мене хтось знає стільки подробиць, щоб бити у найболючіше. Кому це потрібно? Важко уявити.

Хотіла б повернутися вже сьогодні, але вдома ніхто не чекає, тільки незавершена справа і хтось, хто приготував витончену кару. Той хтось дістався і сюди. Хіба ж таке можливо? Абсурд, як і все після того як втратила тебе. Повернення немає я вже переконалася, що марно навіть намагатися. Чи намагалася? Ані краплі. Тепер також не буду. Марні надії.

А може даремно? Може повернення стало б виходом? Для кого? Не було б продовження. Нічого б не було. Повертатися нікуди. Я вже звикаю до цього. Чи зможу повірити цілком? Невже справді повірила? Ще ні, не зовсім. Невже даремно? Мала б думати про інше. Не можу. Зовсім. Тому знову навіть не спробую. Може мала б? Не зараз. Точно.

Тоді продовжувати? Хай буде так. Мене все одно затопила оця імітація діяльності, то ж нічого іншого поки не залишаю для себе. Мене все ж мав би більше цікавити результат, але прийняти наслідки ніяк не доведеться. Хіба не час? Так було б хоч щось очікуване. Доведеться тут діяти як вдома? Але ж там нічого не вийшло. Там все робила неправильно. Хоча, може ще й не пізно таки закінчити, може й справді щось зробила так, як треба.

Що б я не вирішила, чого б я не хотіла, якщо відступлю зараз, тоді точно не повернуся. Чи можу таке допустити? Нізащо, це вже було б остаточне фіаско. Тоді все дійсно виявиться даремним. А зараз? Поки ще ні, досі не втрачено цілком. Все відбувається надто довго, але не безнадійно, як могло б здатися. Чому ж тоді мене надія ніяк не тримається? Навіть попри те, що я таки тут і досі нікуди не поділася, навіть якби це було б ефективніше. Але чого б тоді досягла? Анічогісінько.

Зрештою, мої дії не мали б змінитися і до тих двох варто було б придивитися, там ще може випливти багато цікавого. І все ж не приємно, що я могла сплутати його з тобою, якось геть руйнує всі мої уявлення про себе. Невже здатна на таке? Чому не відчула? А так покладалася на свою інтуїцію. Аж так сильно ще мене не підводила. Хіба ж він аж настільки схожий? Але ж помітила відмінність? Так пізно, що це нічим не пояснити, навіть бажанням побачити тебе знову. Він не ти. Це таки болить, але мала б покарати. Хіба я така? Тепер, виходить, така. Знаю, що легше все одно не стане, але так треба.

Чи потрібно все це тобі? Не знаю, але тепер можу продовжувати вважати що таки потрібно. Було. Повернула собі якусь частку тебе? Чи то себе? А може й нашого міста. То хоч якось, а повернення таки можливе? Якщо питаю, то не вийде як мало б. Потрібен час. Скільки? Пройшло зовсім трішки, світ розколовся умить і дві половини розпалися одразу. Чи дотягнуся? Намагаюся, але й тут все не так як повинно. Чи якраз як треба?

Час покаже як треба, тільки так отримаю певність, якої і досі не маю. Але ж без тієї певності вже обходжуся досить довго і навіть можу хоч якось діяти. Так, навіть, деколи простіше, але постійне відчуття якоїсь помилки не дає повністю використати ті можливості, які маю. Щось таки є? Щось буде ще і я поки прийму обставини. Куди ж подінуся?

Всі мої роздуми і сумніви не заважають тихенько йти за тим, хто схожий на тебе. Він прямує кудись пішки і водія поруч немає. Зручно. Аж занадто. Якби ж ще і я якось замаскувалася, але вже немає сенсу. Трішки пройдуся, все одно довго і по справжньому слідкувати не вийде, але хоч щось та й побачу. Адже так вже було? Але ж бачила геть не те, що мала б. А що мала б? Треба йти далі, слідкувати обережніше, але ж не вийде.

Яка ж огидна і неприємна ця робота. Чи пішла б на таке, якби переді мною був справді ти? Маю великий сумнів, хоч, формально, вже робила таке. Не вірила таки, просто хотіла переконатися і переконалася в тому, що було мені потрібно. Чому ж тоді й досі щось перевіряю? Тепер все це має більш правильну мету і вже не на стільки не має виправдання. Тепер виправдання придумати легше і тому можна повертатися до того, що робила вдома. Чому ж не зізнаюся, що мені просто цікаво? Просто з цікавості такі речі не роблять. Це правда. Але як слідкувати за тими, хто, якщо не знає, то здогадується, що робитиму саме це? Питання, що досі мене не зупиняло. А їх? Чи можна на щось сподіватися? Чи сподіваюся? Ні, просто все інше має ще менше сенсу. Адже для мене це так?

Тим часом той, за ким слідкую, зупинився. Чекає спільника? А я й досі не знаю імені того, хто так схожий на тебе, що це лякає і досі. Але якщо він не ти, чи свідчить це, що ти таки загинув? Можливо, повідомлення таки твоє? Якби ж це було правдою, але вже боюся плекати таку надію. А якщо ні, тоді звідки твій шифр? Такий варіант відкриває стільки нових жахливих припущень, що варто вчасно зупинитися, доки немає хоч найменших підтверджень. А звідки знаю, що тут слідкую за тим же, хто так обманув мої очі вдома? Одяг той же, він не твій. Де ж мої очі були раніше?

Кого ж він чекає? Здається, хтось затримується і це змушує нервувати мого нового знайомця. Чи познайомимося таки насправді? Не тішить така перспектива, мені це не потрібно. А йому? Про мене питав, але тільки почав пошук, я ще не потрібна йому аж надто, але цей час таки прийде. Як буде діяти? Все це може вилитися у великі неприємності. Невже закінчиться нічим? Мені таке не підійде, хоча й не знаю, наскільки потрібен саме цей персонаж. Роль його вже неабияка. Тут вже не уникнути ближчої зустрічі.

Можливо, ми зіткнемося саме сьогодні. Чому не могло б бути так? Зараз він повернеться і помітить мене. Може, навмисне вдає, що не бачить? Можливо, хоче, щоб я сама його зачепила? Мені таке не потрібно, не підходить аж ніяк, навіть якщо і дасть можливість вдати, що зустрілися випадково. Не хочу так. Можу багато втратити. Але чи багато дасть мені побачити? Поки можна сподіватися, а ще трішки і можна все зіпсувати. Він надто зайнятий очікуванням і власним хвилюванням, щоб помітити мене і це дає надію, що і я таки дочекаюся? Чого? Кого? Водія? Побачу.