ПОВЕРНЕННЯ

Я поспішаю повернутися, ніби боюся знайти тут щось, чого не мала б, чого б не хотіла. Більше вже нічого й не знайду. Чи повернуся сюди знову? Відчуваю, що можу й не повернутися, та й причин тут бути без тебе вже немає, більше немає і це особливо болить.

Я намагаюся втекти звідси щодуху і хочу плакати, щоб знайти хоч мить, для того, аби затриматися тут. Я могла б знайти тут дрібку спокою і полегшення, або хоча б затримати спогади про тебе, які так стрімко втікають з мого дому, що не буде більше нашим. Що чекає мене там, де не буде затишного притулку? Це місце втратило свою чарівність.

Я мала б радіти, що повертаюся так швидко, але радості не відчуваю, все так як хотіла, але не в той час. Надто пізно, хоч і не скажу, що вже не потрібно. Залишитися ще на день я не можу, але декілька зайвих хвилин не завадили б. Все одно не можу забути про час, що минає, все одно не можу залишитися тут повністю. Я вже не тут. Але де? В безлічі місць і ніде цілком.

Треба повертатися по справжньому, доки є така можливість. Диск зі мною? Не відпущу й на мить, доки ніхто н знає про його існування. Мали б здогадатися. Невже так погано шукали? А може там геть не те, на що розраховую? Тоді точно побачу що там, ніхто не перешкодить. А що я досі зробила, щоб не боятися підступів? Анічогісінько, але тепер мені пощастить.

Я повернулася в місто. Чи варто дивитися таку річ вдома? Те, що я досі можу туди піти, зовсім не свідчить про безпеку. Де ж скористатися комп’ютером? Краще б ноутбуком і у чиїсь присутності, щоб був свідок, але ж мені немає кому довіряти. Комусь же все одно буду змушена показати? Але ж не раніше ніж побачу і переконаюся сама? Краще було б купити новий ноутбук і повернутися у схованку. Але чи не занадто це? Та й час минає. Гаразд, візьму ноутбук вдома, а подивлюся деінде. Чи правильне це рішення? Чи є ще там мій ноутбук? Про таке не подумала, але ж там точно немає нічого важливого. Тепер за втратою не надто б пошкодувала.

Вдома, ніби, все як залишала і мій ноутбук на місці. Звісно, ніхто не поцікавився, але на віруси перевірю про всяк випадок. Чому все має бути саме так? У мене могла бути зовсім інша історія та інші пригоди, але ж я б ніколи не обрала чогось схожого на неприємності чи конфлікти. Чому я маю думати про те, на що геть не зважала б за інших умов? Питання ті залишаться без відповіді, але ж вони не даремні, але ж я справді хотіла б щось змінити. Тепер я вже й не знаю, чого хочу і чого мала б хотіти. Чи ж до того тепер?

Моє життя перекреслили і не я зробила такий вибір, іншого не потрібно більше. Треба ж якось існувати, доки ще є незакінчені справи, навіть якщо закінчити не вдасться. Але повинна, але мушу, просто і попри все. А попри що, зрештою? Що мені втрачати? Чи я й досі сумніваюся? Хіба не повинна закінчити справу, якщо вже з’явилась така можливість? Нарешті, є хоча б шанс. Так я вже вважала і раніше, але ті шанси, що втратила, були такі крихітні, що на них даремно було розраховувати. А тепер? Треба хоча б перевірити, нарешті, знахідку і тоді вже давати волю своїм почуттям.

Розумію, що почуття мої невчасні, але ж ховатися мені немає від кого, хіба від себе, а мала б себе добряче покарати, що не вберегла тебе. Чому дозволяю аж стільки слабкості? Чому не змушу змовкнути? Змушу, але пізніше. Знову втрачаю час. Чи хотіла б, щоб знахідка таки виявилася марною? Інакше таки доведеться відкинути всі самовиправдання.

Нарешті, замикаю за собою двері і раптово відчуваю дивне полегшення. Я перестала відчувати цю квартиру як домівку. Раптово все тут стало чуже і вже майже не нагадувало про ті роки, які провела тут разом із тобою. Оце й усе? Більше не повернуся? Почну все знову? Можливо, але все згодом. Ще не відпустила остаточно. Ще не закінчила, скільки б часу це не потребувало.

І що тепер? Знову за місто? А якби не мала такої можливості? Куди б я пішла? Про таке хотіла б не думати, але ж якесь рішення мала б знайти і на такий випадок. Немає поки рішення, яке я готова була б реалізувати, але мені поки можна скористатися тим, що є, адже ще не скрізь досягнули руки моїх недоброзичливців. Треба повертатися, треба побачити те, чого й досі так боюся. Знання може виявитися гіршим ніж небезпека, яку несе.

Чому мовчить Марко? От ще про нього згадала, мала б радіти, що не згадує. Але якщо я поспішила, то втратила неабияку підтримку. Чи таки вже втратила? Здається, нічого схожого на сварку між нами не відбувалося і я нічим не підвела його. Чи думає інакше? Краще б не малювала аж стільки варіантів, скоро і так все стане зрозумілим. Тільки чи повірю? Можливо відповіді вже у моїх руках, але на це сподіватися я б не поспішала, хоч як би хотіла. Але ж мені хоч разочок має пощастити. Невже марево?

Я й так затрималася у місті, а добиратися ще довгенько. Мала б поспішати, але ж не викликати мені таксі, у громадському транспорті безпечніше. Мені вже здається, що я геть нічого не знаю про безпеку. Мала б краще подбати про той диск що потрапив мені до рук, але ж він мусів потрапити саме до мене, навіть, якщо тільки хотіла б так думати. Я не повинна намагатися позбутися його, навіть не спробувала б. Я не повинна питати чи правильне моє рішення. Навіщо мені такі запитання? А от приходять. Нічого, підуть геть, я не буду слухати.

По дорозі зі мною чи з диском точно щось трапиться, не може бути інакше. Але ж досі нічого особливо жахливого не відбулося, адже найжахливіше залишилося позаду і все інше робить геть незначним. Та я щойно наблизилася до того, що може дещо змінити. Дійсно прагну тих змін. Одночасно підганяю час і намагаюся затримати кожну хвилину. Скільки ще буде таких суперечностей? Таки геть не знаю себе, але собі змушена довіряти. Гарантій не дасть ніхто. Ти ж допоможеш?

Знову змушена звертатися до тебе, хоча б просто, щоб намацати правильний напрям руху, бо рухатися дедалі важче. Я ж вважала, що шлях важкий на початку, але виявилося, що початок ще хоч трішки надихав. Та хіба тут варто чекати натхнення? Про що тільки думаю, коли нікуди і нікому викинути свої слова. Невже колись ще кому знадобляться? Залежить від багатьох чинників. Адже не тільки від мене? Ніхто ж не може покладатись на мене? Чи я помиляюся? Чи й досі не можу визнати правду? Нехай.