ПЕРЕШКОДИ

Я ледь не забула про те, що хтось уже знає про мою діяльність і мала бути обережнішою, якщо хочу протриматися достатньо довго. Чи достатньо я обачна? На це доводиться тільки сподіватися, але певною бути не можу. Чи той старий достатньо надійний? Мав би бути, хоча перевірити я все одно не змогла б. Тут знову доводиться покладатися тільки на удачу чи на добру волю когось, хто дозволить мені зробити наступний крок.

Тепер я рухаюся твоїм містом і чим далі просуваюся, тим темнішим і похмурішим воно стає. Те, про що могла тільки здаватися, виявилося цілком справжнім і дотичним до мене. Чи хотіла б знати раніше? Чи могла б забути тепер? Поки не можу, не зможу і потім. Не повинна.

З того, що я помітила в тій папці, у мене виникли нові ідеї, навіть деякі адреси, але їх добре би уточнити. Є одна, яку могла б перевірити вже сьогодні, але побачене у місці, яке я щойно покинула все ще стоїть перед очима і геть не спонукає до подальших пошуків, хоча мало б мотивувати і змушувати збільшити темп. Не виходить.

Віддаляюся від будинку, рухаюся незнайомою вулицею і помічаю чоловіка, що намагається триматися подалі, але на малолюдній вулиці все ж помітно, що йде за мною. Це навмисне, щоб я помітила? Намагаються залякати? Слідкували б обережніше. Як давно йде за мною? Перше добре би перевірити, чи справді до мене. Завертаю за ріг і постать зникає. Могла б вирішити, що на цьому й все, але чимось знайомий той переслідувач. Поки мене не переслідують, тільки натякають і звертають увагу. Чи це для них простіше? Чи грають на випередження? Можу тільки уявляти, та доводиться зважати на них, то ж, так одразу на нові пошуки не вирушу.

Повертаюся на вулицю, якою мала б добратися до дому, але потім міняю плани і вирушаю в іншому напрямку. Чи не дарма залишаю домівку так надовго? Сподіваюся, що якось обійдеться. Повернутися завжди встигну, все одно вдома мене не чекає ніхто. Раніше ніхто і не був потрібен. А тепер уже не змогла б впустити когось. Якби могла, не повернулася б сама. І все ж я не покину домівки, як би боляче не було там знаходитися, яка б необхідність не змусила. Чи зможу? Якось вирішу, якось справлюся.

Здається, мене більше не переслідують. Могло б здатися обнадійливим, але я знаю, що тільки відпустили, а не загубили. Все ще вірять у мою безпечність? А я поки і є безпечною, нічим не вказала на інше, та й приховувати нічого, результату не маю. Може спробувати ще сьогодні зробити хоч щось? Чи не встигла я вже помилитися? Змушена йти на ризик, адже знала, що таки доведеться ризикувати. Але ж не зважати на чітку вказівку, що мене не залишать без уваги я не можу. А може тому час діяти саме зараз? Все одно я вже вибрала напрям, то ж уже вирішила.

Туди йти тривожніше, мене можуть просто не впустити і аргументів не залишиться. Хто той, наступний помічник? Чи вдасться переконати? Чи вистачить аргументу про вбивство? Я не зможу довести, хіба повірять на слово. А якщо ні? Доведеться таки згорнути «операцію»?

Якось все ще досить ненадійно. Мені не хотілося б повертати назад, але може таки доведеться. Але чиї там кроки позаду? Хтось іде за мною? Раніше я б тільки насміхалася з такої думки, але не тепер. Іду далі. Не обертатися, тільки не обертатися. Хотіла б побігти, але це виглядало б досить дивно. Я повинна зберігати спокій, не показати хвилювання. Може я помилилася?

Не помилилася, кроки продовжуються. Завернути? Кудись зайти? Не спокушуся,треба йти далі. На вулиці люди і мені можна не ховатися. Як же тяжко себе переконати. Кроки не відступають. А чого б мали? Я нікуди тепер не подінуся. Краще б додому пішла. Але ж невідомо чи дійсно краще? Доведеться йти далі, доведеться минути потрібну адресу. Чи допоможе це? На якийсь час, дуже короткий час. А потім? Краще не знати, але таки дізнаюся. Хочеться закричати, але ніхто не зрозуміє, не допоможе.

Хтось шарпнув за руку і поволік у провулок, але вказав пальцем мовчати. В інших умовах, колишня я б закричала і спробувала відбитися, але розуміла, що той незнайомець, який зустрівся цієї миті, не є загрозою. Намагається щось сказати і розуміє, що ризикує. Тепер ми змовники? Ще ні, поки що, але все станеться за мить. Можливо, я й не мала потрапити сьогодні туди, куди зібралася. Не час? Не та людина? Здається я занадто поспішаю. Незнайомець іде надто швидко і я ледь встигаю за ним. Схоже, він не дуже переймається тим, чи довіряю, навіть, чи йду взагалі.

Стільки людей одразу у моєму житті, де колись був тільки ти. Я завжди буда відлюдьком, та тепер це змінюється надто швидко. Але мене починає втомлювати мовчання незнайомця. Він тільки подав знак, що не чужинець, що допоможе, але досі не сказав нічого. Ідемо далі, хоча вже біжимо. Хіба не розуміє, що ми звертаємо на себе увагу? Чи не переймається тим? Куди ж тоді ми так поспішаємо? Здається подалі від місця, куди я збиралася.

Нарешті зупинилися. Незнайомець досить брутальний і сильний, ледь руку не викрутив. Мусить тепер якось пояснити свою поведінку.

‑ Вибачте, що так грубо повівся, але ви не обачні. Не можна йти туди, куди зібралися. Хіба не помітили чогось незвичного?

А таки помічала, він має рацію.

‑ Але ж мені потрібні пояснення, я мусіла щось робити. Ви ж нічого не скажете.

Міг би й сказати, або раніше якось щось пояснити, якщо вже зібрався помагати.

‑ Я вам не ворог, але всьому свій час. Не скажу, щоб не втручалися, адже можете стати в нагоді, просто знайте, що ви не одна. Наберіться терпіння і сьогодні не наражайтеся на небезпеку.

Що ж, не назве навіть свого імені. Може так і на краще?

‑ Я мала б вам подякувати, сподіваюся, що познайомимося ближче.

Краще б не довелося, але хай вже буде. Можливо справді буде корисним. Тепер хіба прощатися?

Але прощатися не довелося, незнайомець зник, як і з’явився. Чи й далі слідкує за мною? Сподіваюся, від інших переслідувачів ми таки втекли. І що тепер? Тільки додому. Так просто послухаюся? Сидіти далі тихо?