МИНУЛЕ

Якби ти був поруч, я б не стикнулася із цим, ти знайшов би вирішення так, що я б і не здогадалася, що проблема була. Чи справді це так? Тепер це вже не виглядає таким безсумнівним, але це не суттєво, адже з тобою я б вирішувала інакші проблеми і зовсім інакшим способом.

Більше я не витримаю. Ноги самі понесли з дому прямісінько тими вуличками, де ми так часто ходили разом. Там, сподіваюсь, знову відчую хоч крихту твоєї присутності, чи хоча б переконаюся, що все це дійсно було саме так, як постає перед моїм серцем. Чи вдасться? Коли я загубила певність геть всьому? З тобою не була такою, з тобою відчувала, що змогла б усе. Як повернути те відчуття? Тепер на тій вуличці, де колись ми зустрілися вперше, все зовсім інакше, там немає вже нашого минулого, але ж я бачу його обриси серед натовпу перехожих.

Я бачу тебе серед весняного прозорого дня, серед тепла далеких бузкових пахощів. Ти йшов такий зосереджений, ніби не помічав нічого довкола. Про що думав тоді? Мені здалося, що через мить ти наштовхнешся на мене і я відійшла вчасно. Той день визначив долю так просто і миттєво, та тоді я ще цього не знала, думала ми більше не зустрінемося.

Чи звернула увагу одразу? Так, це трапилося саме тоді. Чи справив враження? Щось таки зачепило, але тоді ще не надто, просто перехожий. Як трапилося, що став для мене настільки важливим? Тоді не змогла б відповісти, та з часом ти поступово входив до мого світу і робив його яскравішим. З тобою я сама стала геть іншою і не одразу відчула це. Тепер все видається таким природнім і неминучим, але тоді таким не здалося б аж ніяк. Чи доречно задавати запитання? Так просто трапилося і важко уявити, що могло бути інакше, що зустріч не відбулася. Це просто не можливо.

Виявилося, що того дня ти мене таки помітив і через декілька днів знайшов знову. Навмисно чи випадково? Ось на це запитання я побоялася б шукати відповідь. Чи справді не варто? Можливо. Мине зовсім небагато, щоб моє місто стало для мене твоїм, щоб я побачила його твоїми очима і більше не змогла б інакше. Я виявила, що у місті, де народилася і прожила все життя є багато такого, що минало повз увагу, на що просто не зважала, але все змінилося дуже швидко, надто швидко.

Як трапилося, що наші стосунки виростали так нестримно? Чому так довірилася тобі? Звісно, не пошкодувала про свою довіру, якої раніше не знайшла б і сліду. Хіба це було погано? Ні, але точно геть інакше і не завжди зручно, але все ж, так було. Чи маю тепер дізнатися, що зробила помилку? Я вже готова до такого висновку, але мені це геть не несе звільнення. Це просто не можливо, попри все. А хіба сподіваюсь звільнитись? Невже все закінчиться саме так? Не може, не повинно, просто нестерпно.

Доводиться вчитися жити геть інакше. З тобою зміни були легкими і природніми, але без тебе вони нависають дощовими хмарами. Якою то буде гроза? Перший грім вже пролунав, тепер тільки чекати зливи. Але хіба такого чекають? Я все одно не хочу ховатися, все одно доведеться зустріти стихію.

Швидше б тільки якась визначеність. Швидше б могла зустріти того, хто наважився на те, що закликає мене до помсти. Я знайду спосіб і сили, а спогади тільки допоможуть зробити те, що мушу. А що таки мушу, сумнівів не маю. Хоча, схоже, це не зовсім так, але так буде.

Не хочу тільки думати, що доведеться розбити і власні спогади, де ти такий натхненний і багатогранний, творчий і розважливий, люблячий і ніжний. Невже мені тільки здавалося? Стільки часу? Не може бути. Хтось навмисне хоче наштовхнути на такі думки? Але навіщо? Для чого аж так?

Ці вулиці чули твій голос, мої руки відчували твоє тепло, а очі вдивлялися в душу. Невже не побачила? Невже пропустила? Не може так бути, не могла аж настільки осліпнути. Не повинна так думати. Що ж робити, щоб уникнути того, що буде попереду? Не варто обманювати себе, що помиляюся і цього разу. Особливо, якщо є в цьому всьому і моя провина. Як же хотіла б втекти, але все ж не посмію, що б там не було.

А що залишається? Блукати порожнім містом і шукати того, чого там вже немає, переконуватися із кожним кроком, що не зможу знайти бажане, не зможу знайти і значно менше. Невже не знайду і себе колишню? Хіба й це не вдасться? Чи й досі не певна, що хочу цього? Тільки що залишається? Спогади поки зі мною. Скільки ще часу у мене? Чи це аж так визначально важливо? Краще не знати. Наосліп та все ж незворотно. Чи так?

Я не повинна була б думати про те, що буде далі так швидко, тоді могла б повернути тебе хоча б як образ, хоч як спогад на вулицях міста, чи поміж твоїх речей, але замість того мене постійно пробуджує згадка про загадку, яку я ще повинна розгадати. Я не можу навіть плакати. Щось чужорідне постійно вривається в мої кордони і розбиває стіну, яку я так старанно намагаюся вибудувати, щоб відмежуватися від світу без тебе. Чому не дадуть навіть цього? І відчай не допоможе. Якби була хоч найменша можливість вирішити все швидше, але її немає. Чому навіть це недосяжне?

Скільки часу я б ще вбила за пошуками недосяжного, але це все одно не наблизило б мене до нагальних завдань. Я все ще повинна знайти хоча б натяк на те, що повинна шукати, тоді вже якось здогадалася б, де саме. Невже я завжди була така безпорадна? Хіба за це ти помітив мене? Ще трішки і я дійду до того, щоб питати про те, чи любив ти мене взагалі. Мабуть якась любов таки була, якщо питаю про це тільки тепер, коли тебе немає. Не була ж аж настільки сліпою? Але щось важливе, таки дуже важливе, якщо не найважливіше, я таки проґавила. Не помітила й досі? Сам факти визнала, адже тепер це таки очевидно. Але де ховається відповідь? Так не знайду.

Та зараз не хочу шукати, ще знайдеться час, тепер хочу плекати спогади, які все ж так гріють мене, навіть в таких обставинах. Ті затишні каварні, ті алеї у парках, такі різні, коли б не навідали, дарували миті чарівні та неповторні, яких завжди так бракувало у метушні. Так у мене також була своя метушня, далека від тебе і твоєї праці, я не ділила її з тобою, для нас був тільки чарівний проміжок відпочинку. Чи й це було моєю помилкою? Я не питала тебе дещо дуже важливе. Тепер розумію, що мала б, але тоді це зруйнувало б щось важливе між нами, магію, якої не стерпів світ реальності.