***

Твоє місто стікає дощем.

Твоє місто розтане в тумані.

Твоє місто квітує у веснах.

Зими холодом віють, снігами

Над містом твоїм.

Твоє місто за товстими мурами, твоє місто біліє шпилями зруйнованих замків, які все ж можливо побачити часом, години урочої. Місто чекає своїх подорожніх, які повернуться із довгих мандрівок, далеких країв. Завжди повертаються. Місто це знає. Чекає і манить далекою згадкою –«Я ще не зникло, я тут, я і досі твоє». Моє місто. Місто зустрічей і прощань, місто радості і печалі. Місто, яке не відпустить.

Дарунок, який ще можливий, якщо не впустити його, не минути на вузеньких вуличках, серед будинків оздоблених свідками чужого життя та історіями, які хтось колись вмів прочитати. Може це ти? Тут знайдеш свою власну і місто запише її серед каменю. То тільки жарт твого міста, яке обіцяє багато. Також і мені? Місто може побути і святом, йому не шкода. Не для кожного. Варто чекати, місто має багато ще часу. А ти? Зачарований піснею вулиць і гамором площ серед квітів, чи снігу, чи просто у скупченні днів. Захопилась занадто? Таке моє місто.

Я давно вже забула тебе, та у місті своєму шукаю ознаки твого. Чи так буде завжди? Твоє місто зрослося з моїм як коріння. Чи просто гілки? Я повинна розрізати, тільки ніяк не бажаю. Можливо десь там є ще ти, такий несподіваний вихор, який пролітає спекотної днини такий невловимий. Так ненароком розвієш усе, що здавалось таким непорушним, а поруч уже у старому щось зовсім нове. Тільки я не помітила? Ти показав і не можу вже бачити інше. Це справді моє тепер? Так захотіла б повірити.

Тільки тепер не колише той вітер весняні дерева. Залишився спогад такий кольоровий, яскравий і гострий як бритва. Хіба то було? Твоє місто підтвердить – було. Де ж тепер заховалось? Мовчать мої вулички, бруківкою стукають інші підбори, чужі то сигнали. А де ж ще й мої? Загубила з тобою. Та місто твоє залишилось. Блукає весна там де ми колись були удвох. Весна не моя, та ті пахощі я не забула. Те сонце яскраве так очі сліпило, тепер тільки хмари. Те місто дарує комусь кольори, хтось шукає в них місто своє. А де ж то твоє?Як хотіла б повернути.

Чого я шукаю? Того, що було? Усе минає, але відпустити не хочу. Ніхто не поверне того, що минуло. Чи варте чогось те майбутнє? Слова пролетіли і їх перекреслити годі, так є, так і буде. Та було не так. Твоє місто про це нагадає завжди, кожну мить, кожен день не відпустить. Не вірила, що так буває, тепер довелося зіткнутися. Ти повернешся лиш привидом твого міста, словом без голосу,що вже, насправді мовчання. А голос? Уже ледь забутий приходить у сни. Тільки більше не буде тепла, хоч панує весна.

Це реальність? Тепер тільки слід, що холоне. Чи встигну зігріти хоч крихту? Чи знов зазвучить твоє місто? Для мене. Я ще не забула, я тут залишилась. Я знайду як його повернути, навіть якщо не поверну тебе.