Епілог від Дана

Епілог від Дана

Дан із донечкою на руках обернувся та побачив Люка та Мей, а позаду них йшли Джет та Мія з округлим животиком.
- Вітаю, а я думав, що ти запишався та не прийдеш, - усміхнувся Дан та подав руку блондину.
- Привіт! Та скажеш таке! Як я міг пропустити таку подію? - відповів Люк.
До гостей підійшла Зої, та вони з Мей, Мією та малою копією руданки пішли роздивлятися фото.
- Каміла так схожа на Зої, мовив Джет.
- Так. Мої два сонечка. А ви вже знаєте, на кого чекаєте? - запитав Дан.
- Чекаємо на дитину. Хай буде сюрприз. Навмисно не хочемо знати стать, - відповів Джет.
- Люку, а ти зі своїми тренуваннями, грою відстаєш від нас. Ти не уявляєш, яке це щастя тримати своє дитя на руках, - сказав Дан.
- То у мене гра, то у Мей гастролі, ми й так намагаємося проводити кожну вільну хвилину разом, - запевняв товариша Люк.
- То Джет також з тобою в команді, але це йому не завадило готуватися до батьківства. А якщо серйозно, то дивився вашу останню гру по телевізору. Я так  пишаюся вами! Такий рівень! - із захватом мовив Дан.
- Ну, тут є і твоя заслуга, - відповів Люк.
- Ой, та годі тобі. Саме ви вивели команду на міжнародний рівень. Це ж ваша робота. Я раніше ніколи не захоплювався американським футболом, але за вашою грою цікаво спостерігати. Як сказав би містер Дарл: стратегія та командна гра, - усміхнувся Дан.
- До речі, як він? - запитав Джет. - Ми планували його навідати, але завжди немає часу.
- Він тепер ректор нашого університету. Уявляєш, хтось зі студентів зламав його електронну пошту та подав заяву на посаду ректора. А він ні сном, ні духом. А за ним пішли усі викладачі, студенти, співробітники. Він був шокований, але таки його вмовили, - розповідав Дан.
- Так, студенти можуть усе. Але якби я міг, я б також хакнув його пошту, бо як людина, як викладач він відмінний, - мовив Люк.
- Так, Спенсере, я в тобі не сумніваюся. Ти б точно хакнув, якби міг, - почувся збоку голос містера Дарла.
- Добрий день!
- Вітаю! - привіталися чоловіки зі своїм улюбленим викладачем.
- Дякую, що завітали. Мені приємно, що пам'ятаєте, - мовив Дан.
- Якщо чесно, то я не до тебе прийшов, а до Майкла. Потрібні нашому навчальному закладу такі студенти, потрібні, - мовив чоловік.
- Тепер ви збираєте таланти на законних правах, як ректор. А як же математика? Невже покинули викладання? - запитав Люк.
- Та я швидше з посади ректора піду, ніж залишу математику! - вигукнув містер Дарл, а чоловіки почали усміхатися, бо інакшого варіанту й не уявляли. - Я поставив ультиматум, що погоджуся на посаду ректора, якщо продовжу викладання. Звісно, в мене зараз не так багато груп, як було раніше, але мої пари ніхто не пропускає, як раніше.
- Вони ж не камікадзе, - тихо мовив Джет.
- У нас через місяць буде ювілей заснування університету. Хлопці, чекаю на всіх вас. Офіційні запрошення вже підписав, але знав, що побачу вас тут, ви ж до мене не приходите, як би не запрошував, - з докором у голосі мовив містер Дарл. - Зої також запрошено, але вона єдина, кого бачу частіше, бо тренує дівчаток неподалік.

- Та все немає часу, - мовив Люк. - Але на святкування, річниці ми прийдемо.
- Зої також казала, що прийде, - мовив Дан.
- І тебе чекаємо, - мовив містер Дарл. - Готуйся до невеликої промови.
- А я чого?! - здивувався Дан.
- Чого-чого? - перекрив його чоловік. - Хто зробив сайт університету? Та після того, як ти захистив свій проєкт, ми подвоїли кількість місць на спеціальність "Кібербезпека". Наших студентів вже на старших курсах розбирають. Он навіть ти чув, що наші хакери й мене зламали, - усміхнувся містер Дарл. - Чи не твій послідовник?
- Але ж головне результат! - ухильно відповів Дан. Дев'яносто п'ять відсотків за вас проголосували. Я ж бачу, як за короткий період вашого ректорства університет змінився.
- От не треба хвалити, бо перехвалиш, - зупинив Дана чоловік.
- А мене можна хвалити, я сьогодні вранці увесь сніданок з'їла, - заявила Каміла, яка вихором прибігла до чоловіків.
- Оце справжнє щастя! - мовив містер Дарл та підняв малу дівчинку на руки. - То ким ти мрієш стати у майбутньому?
- Мамою, - безпосередньо відповіла Каміла. - Щоб бути такою ж красивою, тренувати діток, і щоб мене тато кохав і дарував подарунки. А ще у мами є секретик. Незабаром замість мами буду діток тренувати я, бо вже все-все знаю і вмію, бо у мами в животику мій братик, або сестричка, - ошелешила усіх новиною Каміла. - Я хотіла б сестричку, але на крайній випадок котика...
Слова малої змусили усіх усміхнутися, а Дан шукав очима свою кохану. Невже таки вони знову стануть батьками?
Ввечері, коли всі розійшлися, а Зої вклала Камілу спати, розповівши їй казочку про малого птеродактиля (саме про нього, бо інші казки були дівчинці не цікаві), руданка тихо зайшла до кімнати та лягла поруч з Даном. Вона знала, що він не спить, бо її чоловік ніколи не засинав без неї. 
- Заснула? - запитав Дан, обіймаючи Зої.
- Так. Птеродакткель знайшов друзів та полетів з ними на острови, - мовила Зої, бо завтра мав розповідати продовження казки Дан, вигадуючи нові пригоди.
- Сьогодні Каміла сказала дещо.  Секрет, - почав Дан здалеку. 
- Сподіваюсь, що вона не розповіла містеру Дарлу, як вона організувала вчора у своїй групі в садочку повстання дітей у горщиках проти денного сну? Як усі заснули під час тихої години з горщиками на головах, - мовила, усміхаючись, Зої.
- Ні, цей секрет не розповідала.
- Звісно, бо це мені сьогодні вихователька розповіла. Казала, що голову одного хлопця довелося витягати з горщика, бо вона там застрягла. Думали вже рятувальників викликати. Усі діти як один сказали, що то ідея Каміли, - продовжила розповідати про подвиги Каміли Зої.
- Вона в нас талановита на вигадки, - усміхнувся Дан. - Але вона про інший секрет розповіла, що в неї буде незабаром сестричка. Це правда? - запитав Дан та поглянув на дружину. Навіть у темряві було видно, яким теплом, ласкою та коханням сяяли його очі.
- Я ще не ходила до лікаря, але два тести показали, що ми знову станемо батьками, - поділилася Зої. - Чомусь думаю, що цього разу буде хлопчик.
- Я буду радий і ще одній донечці. Стать не має значення, моя лебідко.
- Знаєш, я буває думаю, що було б зі мною, з братами, якби ми не зустрілися, якби ти не вступив до нашого університету. Мені тоді стає так страшно. Я радію, що доля подарували мені тебе.
- А я щасливий, що в мене є ти, є Каміла, наша сім'я. Ви - моя сила, а твоє кохання - мої крила... - відповів Дан, цілуючи Зої у скроню.