Розділ 20.2 Сімейний затишок

Розділ 20.2 Сімейний затишок

Пара прокинулася, коли сонце яскраво сяяло.
– Доброго ранку, місіс Калинович, – мовив Дан, граючись волоссям Зої.
– Швидше вже добрий день, – відповіла руданка та спокусливо прикусила краєчок нижньої губи.
– Спокушаєш? – запитав Дан, розуміючи, що знову загориться бажанням.
– Ні, відверто провокую, – сказала Зої та сама потягнулася до Дана за п’янким поцілунком.
– Так ми не повернемося додому до вечора, – мовив Дан, відповівши на поцілунок своєї дружини.
– Ти зняв номер на добу?
– До третьої.
– У нас ще купа часу...
Пара насолоджувалася одне одним, доки у двері не почали стукати.
– Котра година? – запитала Зої. Її губи пашіли, а шкіра ще пам’ятала ніжні дотики та поцілунки.
– Майже четверта, – мовив Дан, подивившись на час у телефоні.
Вони швидко зібралися, Дан доплатив за затримку, і вони поїхали додому.
У будинку вони застали дуже серйозну розмову.
– Я хочу лишитися з мамою й татом, – почула Зої. Звісно, її кольнули слова Дерека, але вона згадала себе, як їй хотілося батьківської любові у його віці. Малий дуже прив’язався до Сніжани та особливо до Петра. Він ходив за ним по п’ятах, копіював усі рухи.
– Але ж у тебе там навчання, – мовив Майкл. – Та й мову ти не надто добре знаєш.
– Ну, можна навчатися і тут. І мову я вивчу. Якраз буде нагода, – вперто відповів Дерек.
Зої розуміла, що Дереку необхідна повноцінна родина. Вона любила братів, але не могла дати стільки уваги, як Сніжана та Петро, а тепер у неї вже й своя сім’я.
– Думаю, що нам необхідно усе це обговорити, – сказала Зої, привертаючи увагу до себе.
– Ура! Скликаємо сімейні збори! – закричав Дерек та побіг за Петром та Сніжаною. – Сімейні збори!
– О, привіт, солодка парочко! – мовив Майкл, оцінюючи червоні губи Зої. – А ми на вас до обіду чекали, але зрозуміли, що то марно. Дерек рвався зателефонувати, але я відібрав у нього телефон.
– Ти дуже мудро вчинив, – мовила Зої. Вона розуміла, що братам було б краще зі Сніжаною та Петром, але вона тривалий час заміняла їм маму, і зараз їй було на душі так важко. Невже хлопці не захочуть повертатися з нею, а залишаться тут?
– О, наші молодята вже повернулися, – тепло мовила Сніжана, побачивши пару.
– Що сталося? Що за збори? – спантеличено запитав Петро, який завершив важливий дзвінок.
– Я хочу залишитися з вами в Одесі, – безапеляційно мовив Дерек.
– А я поїду із Зої, – висловив і свою думку Майкл. Він бачив, як було важко сестрі їх піднімати, він розумів, що попри свою сім’ю вона буде сумувати за ними. Та й навчання, робота у фотостудії, друзі, дівчина. Ні, він повернеться до Каліфорнії, але буде приїжджати до Одеси на канікули. Він розумів, що після народження донечки Сніжана не зможе так часто літати з малечою.
– Що скажеш, Зої? – запитав Петро, розуміючи, що останнє слово саме за нею.
– Будь ласка, Зої, ти будеш з Майклом та Даном, а як з’явиться сестричка, то хто буде допомагати мамі і тату? – безпосередньо запитав Дерек. Його голос був таким щирим, ну як йому відмовити?
– Ти маєш рацію, любий – ти маєш наглядати за сестричкою та стати для неї підтримкою та захистом, – мовила Зої.
– То я можу залишитися з мамою й татом? Ти не образишся, Зої? – запитав Дерек.
– Звісно, любий, – мовила Зої. Вона все одно рано чи пізно мала б відпустити братів. Тим паче, що вона добре знала, що йому тут буде краще. – Тільки необхідно вирішити питання з документами.
– Думаю, що усе можна буде вирішити, – відповів Петро. Він вже й не уявляв свого життя без дітей. Дан вже дорослий, а Дерек та майбутня донечка надавали йому сил та мотивували працювати далі.
Петро дотримався свого слова. Він швидко оформив усі необхідні документи та знайшов приватну школу для малого, де викладання велося англійською мовою. Майкл підтримав Зої, за що вона була йому дуже вдячна.

Зої та Дан з Майклом повернулися до Каліфорнії та поринули у навчання. Дан далі продовжував працювати у сфері кіберзахисту та програмування, а Зої знайшла себе у черлідингу. Вона залишилася капітаном університетської команди, але їй запропонували стати тренером дитячої команди штату. Руданка із задоволенням погодилася. У цих дівчатках вона бачила себе маленьку. Її вихованки робили успіхи, яким вона раділа ще більше, ніж своїм.
Майкл далі продовжив працювати у фотостудії. Він обожнював своє хобі, яке планував зробити професією.
Дерек часто телефонував по відеозв’язку. Саме він обрав ім’я для сестрички, назвавши її Василина. Він хотів, аби вона була весела та активна.
Попри хвилювання, пологи Сніжани пройшли добре, вона народила здорову дівчинку. Радості батьків не було меж. Але найбільше радів Дерек, бо тепер він не був наймолодшим у родині. Він старанно піклувався про Василинку: гойдав її ліжко, обирав одяг, повсякчас допомагав Сніжані. Коли Василинка махала ногами, Петро пожартував, що то вона так танцює і у майбутньому буде балериною.
– Треба її буде навчити танцювати, – задумався Дерек. Через кілька днів він попросив Петра записати його на танці. Сніжана обрала один з клубів з бальних танців для Дерека, де його одразу ж прийняли. Опинившись серед великої кількості дівчат, які хотіли його собі за партнера, Дерек зрозумів, хто такий «бабій». Тепер хлопець завжди мав пряму спину, кілька цукерок у кишені, арсенал компліментів та чарівну усмішку.
Калиновичі постійно літали то до США, то до України. Велика родина стала ще згуртованішою та щасливішою, бо вони точно заслужили своє щастя та сімейний затишок.