Розділ 20.1 Моя зоре

Розділ 20.1 Моя зоре

Попри щоденні сюрпризи та романтику від Дана, пара встигала готуватися до весілля. Їм настільки сподобалося зустрічати новий день разом, що вони вирішили провести церемонію одруження саме на світанку на березі моря. Щоб не було надто жарко. Тільки найближчі мали бути присутні на весіллі. Замовили невеликий ресторан, також на узбережжі, але так, аби не межував з пляжем, щоб насолодитися краєвидом, а не дефіле людей у купальниках.
Зої обрала елегантну сукню, декоровану перлинами. Злата з подругами допомогли оформити локацію для церемонії. Велика мушля для наречених та декор з морських зірочок, коралів, морських коників. Виходило чорноморське весілля, але не рибачки Соні та бендюжника Міші, а тендітної Зої, чиє волосся нагадувало колір сходу сонця, та Дана – буревісника, який готовий витримати будь-який шторм, аби бути з коханою.
Найбільше хвилювався Дерек. Він переймався не через сукню Зої, а переживав, аби не проспати, щоб не пропустити церемонію.
У найважливіший день Зої була справжньою принцесою. Хоч Б’янка прилетіла, аби бути подружкою нареченої на весіллі, але не витримала та взяла до рук фотоапарат. Руданка із Даном були настільки гармонійною парою, що Б’янка щоразу клацала фотоапаратом, щоб зловити красу моменту та емоції пари.
Дерек мав дуже важливу місію – він ніс на подушці обручки. Майкл вів сестричку під руку до Дана. Брат був таким щасливим та гордим, що честь вести Зої випала саме йому. Сніжана, зважаючи на її стан, плакала у три струмки від щастя.

Коли Майкл підвів сестру до імпровізованого вівтаря, Дан на мить забув, як дихати. Її руде волосся палало у перших променях сонця, а перлини на сукні м’яко ловили ранкове світло. Він зробив крок назустріч, і коли його великі, теплі долоні накрили її дещо тремтячі пальці, шум хвиль ніби відійшов на другий план. У його очах Зої прочитала стільки ніжності та захоплення, що в неї перехопило подих. Існували тільки вони двоє і цей світанок, який належав лише їм.
Церемонія була просто казковою. На тлі помаранчевого світанку пара в світлому вбранні мала вигляд двох птахів. Дан був таким ніжним, а Зої – такою граційною, що вони не залишили байдужими нікого.
Вони не виголошували довгих промов, не присягалися у вічному коханні, але усі знали, що цей союз щирий та міцний.
Жива музика, шум моря та близькі люди.
Зої та Дан були щасливими, що нарешті стали законним подружжям.
Дан пропонував Зої поїхати кудись разом у весільну подорож, але вона відмовилась. Сказала, що їй більше подобається в Одесі. Та будь-де, аби поряд з ним.
Гості вітали молодят та раділи за них. Майкл підготував для пари подарунок. Він змонтував відеосюрприз. Хлопець зібрав фотографії, відео, зняв цікаві побажання друзів та близьких. Дерек вирішив також не відставати від старшого брата та разом з Петром вони станцювали запальний танець ковбоїв. Петро гупав, мов справжній кінь. Йому точно не страшний радикуліт, якщо він здатен на такі викрутаси.

Поки всі гості сміялися та аплодували ковбойським викрутасам Петра, Дан непомітно притягнув Зої до себе, притискаючись губами до її скроні. Вони обмінялися коротким, але дуже промовистим поглядом — тихим усвідомленням того, що вони нарешті стали сім’єю.
Попри те, що Зої відмовилася від подорожі, Дан таки вирішив зробити їй подарунок. Коли ввечері усі гості розійшлися, Дан сів за кермо, аби відвезти свою кохану законну дружину додому.
– Куди ми їдемо? – поставила запитання Зої, бо помітила, що автівка Дана прямує не до їхнього будинку.
– Я хочу дещо подарувати тобі, – мовив Дан, усміхнувшись до Зої.
– У мене все є, що мені потрібно. Навіть більше.
– Не вірю. Кожна дівчина хоче зірку з неба, – усміхнувся Дан.
– От тільки її мені й не вистачає, але впевнена, що ти і її дістанеш, – відповіла Зої та майже була права.
Дан забронював номер люкс на найвищому поверсі у готелі. Номер мав велику терасу на даху, де на Зої чекав сюрприз.
– Боже, це справжній?! – плеснула в долоні Зої, побачивши телескоп.
– Так. Ти казала у «Музеї науки», що хотіла б поглянути на зоряне небо вночі. Ось якраз у тебе є нагода.
– Дякую. Але ж ми не будемо дивитися цієї ночі тільки на зорі? – провокативно запитала руданка, підходячи до телескопа.
– Звісно, що ні. Але спочатку зорі, – усміхнувся Дан.
Поки Зої дивилася на небесні світила, Дан дістав сертифікат, де зазначалося, що одна зірка на небі тепер носить ім’я Зої.
– Боже, це те, що я думаю? – запитала Зої, коли побачила сертифікат.
– Так. Ти – моя яскрава зірочка, – мовив Дан та дістав ще невелику коробочку, де лежав ланцюжок та кулон у формі зірки з білого золота.
– Це просто неймовірно! – не стримала емоцій Зої. – Так ніжно.
Дан допоміг Зої приміряти прикрасу.
– Дякую, коханий, – тихо прошепотіла руданка.

– Дякую тобі, моя зоре, – відповів Дан.

Дан застібнув ланцюжок, і Зої відчула приємний холодок білого золота в улоговинці між ключицями. Але куди більше вона відчувала обпікаюче тепло його пальців, які затрималися на її шиї. Він не поспішав відсторонюватися, обережно прибираючи пасмо рудого волосся та залишаючи невагомий поцілунок на її плечі. Відчуття висоти, нічного прохолодного повітря та його гарячого подиху змішалися в один п’янкий коктейль. Вона розвернулася в його обіймах, зазираючи у темні очі свого чоловіка. Телескоп, сертифікат і холодні зорі над ними раптом втратили свою значущість, бо її особистий всесвіт зараз обіймав її за талію.

Дан таки знову стримав свою обіцянку, вони бачили зорі не тільки в телескоп. Ніжність, пристрасть, насолода та неймовірне відчуття невагомості. Вони заснули перед ранком втомлені, але щасливі.