Розділ 20. Бути разом

Розділ 20. Бути разом

Дан та Зої обійшли пішки майже усю Одесу. Їм хотілося бути разом. Добре, що батьки Дана взяли на себе дозвілля братів Зої. Але вони часто долучалися до активностей, які приготував Петро. Дан і Зої спустилися до катакомб та тримали за руки Дерека. Ні, не через те, що малому було лячно, зовсім ні! Просто Дерек вважав, що Зої і Дан можуть злякатися, і був для них супергероєм. Зої потай від Сніжани заклеювала Дереку і Петру подряпини, коли вони разом звалилися з будиночка на дереві. «Маму не можна хвилювати, щоб потім сестричка не була вередлива», – видав Дерек, дмухаючи на рану.
Зої таки потрапила на риболовлю і зловила більше риби, ніж усі рибалки разом. Дан жартував, що вона – Русалонька Аріель під прикриттям. Дерек запитав, хто це, і довелося влаштувати вечір перегляду мультфільму. Майкл був не в захваті, але й сам дивився мультфільм, а потім дражнив Дерека, називаючи його – Гораціо Телоніус Ігнаціус Крустаціус Себастьян, як смішного краба з мультфільму. Дерек злився, червонів і ставав схожим на того краба.
Зої з Дереком плавала як Русалонька разом з дельфінами у дельфінарії, а Майкл зробив неймовірні знімки, хоч і сварився на молодшого брата, аби той не бризкав на камеру.
Дан влаштував кілька неймовірних побачень із Зої. Вони ще кілька разів зустрічали світанок. На пляжі, коли довкола не було ні душі, на даху найвищої багатоповерхівки, щоб зустріти сонечко першими, дивлячись на горизонт з Воронцовського маяка, який оточений морем. Дан був невиправним романтиком. Зої щоразу дивувалася його невтомній фантазії та коханню.
Але з усіх активностей, які були в Одесі, усі без винятку запам’ятали похід у театр на виставу «Аліса у Країні Див». Петро придбав квитки для усіх, хоча це була дитяча вистава і Майкл не надто горів бажанням йти. Зіркою балету став Дерек. Він не тільки із захватом дивився на дійство на сцені, коментуючи кожен вихід «струнких довгоногих дівчат у коротких спідницях», але й намагався повторити деякі елементи, які бачив на сцені, прямісінько у своєму кріслі. Усі реготали, крім Майкла. Він просто спав, попри стусани Дерека, який намагався розштовхати брата.
– Ти чого спиш, невігласе, – шепотів Дерек, аби не привертати уваги глядачів, які сиділи поряд.
– Ой, а що тут дивитися? Ну, цибають вони на сцені, крутяться. Якби ж ще розповідали щось, співали, а так... І музика така, що присипляє, – озвучив своє враження Майкл.
– Ех, ти не естет! – виніс свій вердикт Дерек та залишив брата у спокої, зрозумівши, що від розуміння мистецтва балету він далекий.
Після вистави Дерек таки не втримався та висловив своє обурення брату:
– То був твій перший та останній раз, як ми тебе брали на балет, – склав на грудях руки малий.
– Слава Богу, яке полегшення. Я б вдома якийсь фільм би подивився чи з татом будиночок на дереві закінчив будувати, – знайшов, що відповісти Майкл.
– От не знаю, як ти можеш робити гарні фотографії і не захоплюватися мистецтвом танцю та краси? – зі знанням справи обурився Дерек, а усі довкола усміхнулися його глибоким судженням.
– Бо я – унікальний! – відповів Майкл.
Родина кожного вечора збиралася за великим столом. Калиновичі раділи своїй великій та шумній сім’ї. Сніжана вчила Зої готувати українські страви. Часто й хлопці забігали на кухню та допомагали. Найбільше усі любили ліпити вареники. Один з відділів морозилки вже був забитий варениками на будь-який смак: з вишнею, капустою, грибами, картоплею, сиром.
– Як же Богдану пощастило в житті зустріти таку дівчину, – мовила одного разу Сніжана, нарізаючи овочі для рагу.
– Думаю, що це мені пощастило, що тепер у мене є він і ви, – відповіла Зої та обійняла Сніжану.
Яке ж щастя бути з тими, хто тебе любить!