Розділ 19.2 Таточко

Розділ 19.2 Таточко

Усі втрьох вони пішли до відділку, де Олівія й дізналася всю правду про Кріса. Це було боляче. Той, кого вважала прирученим цуценям, яке бігало перед нею на задніх лапках, зрадив. У голові була купа запитань, але найперше: чому кинув її там? Вона просто боялася уявити, що було б, якби не Дан та Люк.
Олівія швидко набрала повідомлення татові: «Таточко, забери мене, будь ласка. Я у поліцейському відділку».
Коли тато отримав друге повідомлення поспіль від доньки протягом важливої наради з партнерами, він таки припинив її та сів у свою автівку. Він думав, що його донька знову щось вчудила, і через це її забрали до відділку. Він зблід ще більше, коли побачив, що поряд з донькою у відділку Дан та Зої, до яких їй було заборонено наближатися.
– Таточко, дякую, що ти тут, – кинулася в обійми до батька Олівія.
– Доню, що сталося? – тихо запитав чоловік, гладячи доньку по голові та готуючись боронити її від усього світу.
– Це не має значення. Просто забери мене звідси, – тихо відповіла білявка.
– Які звинувачення до Олівії Блум? Чи можу я внести заставу? Я зараз зателефоную адвокату, – мовив тато Олівії, бо добре знав, що донька має неймовірну здатність вляпуватися в халепи.
– Олівія Блум відмовилася писати заяву щодо нападу, хоча ми ідентифікували усіх їх кривдників, – мовив офіцер поліції.
– Заяву? Кривдників?! – нерозуміюче почав запитувати чоловік та бажав почути від доньки відповіді на ці питання. Його очі вловили Дана та Зої.
Олівія прослідкувала за його поглядом та тихо відповіла:
– Вони врятували мене вчора.
– Врятували? – перепитав чоловік.
– Так. Це все не має значення, ходімо додому, – попросила Олівія.
– Ходімо, доню, – мовив чоловік та подивився на Дана й Зої. – Дякую вам.
Чоловік поки ще нічого не знав, але розумів, що обов’язково дізнається усе і таки покарає кривдників донечки. Слова Олівії, що ці двоє врятували її, були для нього шоком. Він знав, ХТО вони, у нього на них лежало ціле досьє. Чоловік знав, скільки капостей зробила їм обом його донька, і інформація, що саме вони врятували її, стала для нього шоком.
– Дякую, – мовила Олівія, і вони з батьком пішли.
Дан підписав усі папери і вони разом із Зої також залишили відділок.
Вони не обговорювали того, що сталося, так мало бути, вони не змогли стояти осторонь. Приїхавши додому, вони пообідали та поїхали кататися усі вчотирьох на велосипедах. Дан здійснив ще одну зі своїх мрій. Тепер прогулянки на велосипедах стали традицією. Дерек спочатку їздив на спеціальному кріслі на велосипеді Дана, але згодом попросив велосипед і собі. Малий досить швидко навчився кататися і ніколи не скаржився, що йому важко чи болять ніжки.
Після повернення з прогулянки вони усі почали складати речі, бо на них чекала поїздка до Одеси. Саме там мало відбутися весілля Зої та Дана. Пара не хотіла збіговиська, а бажала, щоб їх весілля відбулося у вузькому колі друзів. Батьки Дана, брати Зої, Злата з родиною та Б’янка, яка погодилася стати подружкою нареченої та пообіцяла прилетіти до Одеси.