Розділ 19.1 Ти ж людина

Розділ 19.1 Ти ж людина

Зої не залишала Олівію саму до ранку. Білявка прокинулася пізно, вона різко сіла на ліжку та почала озиратися довкола, бо перебувала у незнайомій кімнаті.
– Доброго ранку! Це моя кімната, – мовила Зої, зрозумівши питання, яке застигло в очах Олівії.
– Доброго. Так багато нагород, – мовила Олівія, побачивши стіну з медалями, кубками, дипломами. На найвиднішому місці стояло фото команди черлідерів з кубком. Сам кубок зберігався в університеті, він був результатом командної праці, і Зої вирішила, що його місце саме там.
Олівія поглянула на фото. Знайомі обличчя, щасливі, радісні, натхненні перемогою. Але ж і вона могла бути серед них. Якби ж тільки можна було повернути час, напевно, вона б не зробила стільки помилок та капостей іншим. Олівія була напружена та чекала, коли ж, коли, Зої буде її підколювати, сварити, принижувати, коли буде дорікати, а дорікати було за що, але цього не сталося.
– Тримай, – мовила Зої та поклала біля Олівії на ліжку нову футболку та спідницю. Дівчата були стрункими та носили один розмір. Одяг Олівії, в якому вона була вчора, був понівечений покидьками. Хіба що можна було одягнути своє взуття, бо у Зої була ніжка меншого розміру.
– Дякую, – тихо відповіла Олівія. Їй стало так соромно. От скільки ж разів вона капостила Зої, а зараз вона не те що не дорікає, а допомагає.
– Пропоную спуститися на кухню. Я зараз щось швидко приготую, – запропонувала Зої та швидко переодягнулася і прибрала ліжко, поки Олівія була у вбиральні.
Білявка вмилася, змивши шар косметики холодною водою. Вона одягла чужий одяг і не пізнала своє відображення. Щось змінилося... Щось зламалося... Броня, колючки, шпильки вони були, але з ними щось було не так.
Зламалося не тоді, коли п’ятеро покидьків оточили її, а коли вона побачила, як Кріс накиває п’ятами, як Дан, хлопець на протезах, якого вона постійно діставала, та Люк, якого ненавиділа, розкидали її нападників. Змінилося тоді, коли вона відчула, як Зої втішає її, не докоряє, а підтримує...
Невже вона варта такого ставлення? Відповісти чесно самій собі – НІ! Але ці люди вчинили інакше.
Зої та Олівія спустилися до кухні, де вже хазяйнував Дан. Майкл та Дерек вже сиділи за столом та чекали на його кулінарний шедевр – яєшню з сосисками-восьминогами.
– Доброго ранку, соньки, – мовив Дан, усміхаючись, ніби вчора нічого не сталося.

Олівія була уся на голках. Вона думала, що ось тепер Зої та Дан стануть її принижувати чи висміювати.
– Доброго ранку! – привіталася Зої. – Неземний аромат, а ти вже хазяйнуєш? – мовила руданка та поцілувала Дана у щічку.
– Не тільки він. Я приготував бутерброди, пригощайся, – мовив Майкл та посунув тарілку з горою бутербродів до Олівії та Зої.

Білявка просто мовчала, вона все чекала підступ.
– Хлопці, знайомтеся, це – Олівія, – Зої таки вирішила познайомити білявку зі своєю родиною. Чомусь Зої вірила, що Олівія тепер їх не скривдить. Не тільки тому, що у неї є Дан та Сніжана зі сковорідкою, але щось змінилося в Олівії і Зої це відчула. – Олівіє, це мої молодші брати – Майкл та Дерек.
– Приємно познайомитися, – одразу ж мовив Дерек.
– Пригощайся, Олівіє, поки Дерек усе не з’їв, – запропонував Майкл та підсунув ближче до дівчини тарілку з бутербродами.
– Ти дуже гарна, – мовив Дерек до Олівії, а білявка зашарілася. Вона чекала грубощів, підколів, а тут була дитяча щирість та милий комплімент. Кому? Їй? За що? Невже вона варта таких слів?
– Дякую, – мовила білявка та вперше усміхнулася. Дерек був таким безпосереднім та милим, що неможливо було не усміхнутися.
– Дівчата, перший кулінарний шедевр ваш, – мовив Дан та поставив перед Зої та Олівією смажену яєшню з сосисками-восьминогами.
– Я не голодна, – спробувала відмовитися білявка.
– Нічого не знаю. Я не бачив, що ти їла, то маєш поснідати, – серйозно мовив Дан.
– Це ще мами Сніжани немає, так би змусила тебе з’їсти і перше, і друге, і третє, – пожартував Дерек.
– Можу влаштувати, – продовжив жарт Дан.
У них не було домовленостей, хто коли готує. Кожен знав, хто перший встав, той готує сніданок для усіх. Так сталося і цього разу. Дан не заходив у кімнату дівчат, хоч не раз заглядав, аби переконатися, що все добре.
Поки Дан готував, а хлопці спілкувалися з Олівією, Зої швидко приготувала салат.
– Друга порція, – оголосив Дан та поставив тарілки зі стравами для Дерека, Майкла та для себе.
– А чому у восьминіжок Майкла мацаки довші? – обурено запитав Дерек.
– Ти з лінійкою їх вимірював? Можемо помінятися, ти все одно не доїси все, – мовив Майкл.
– Доїм! – вперто мовив Дерек та підсунув до себе ближче тарілку, яку поміняв Майкл.
– Усім смачного! – мовив Дан.
– Дуже смачно, – мовила Олівія.

Її смакові рецептори добре пам’ятали цей самк. То була їжа приготовлена з любов’ю. Подібну страву вона їла тільки в дитинстві, коли ще з ними жила бабуся. Батько зробив усе, аби позбавити матір Олівії прав, та виховував доньку сам. Як міг. Він розумів, що доньці потрібна матір, але потік жінок, який заполонив їх дім, не дав його доньці головного – любові, тепла, підтримки. Одна з претенденток на роль мами дівчинки висловила ідею, що Олівія не сприймає нікого з жінок, бо бабуся (мамина мама) налаштовує дитину проти них. Тато наступного ж дня обмежив спілкування дівчинки і з бабусею. Для бабусі це був шок, серце не витримало, жінка померла. Олівія лишилася одна, бо мама не боролася за доньку, зрозуміла, що це безнадійно. З тих пір Олівія сприймала УСІХ жінок як суперниць. Суперниць за увагу тата. Батько Олівії так і не одружився. Він виконував усі забаганки єдиної доньки, саме цим псуючи її.
Снідаючи з Даном, Зої та її братами, Олівія відчула щось неймовірне, те, чого не вистачало їй.
– Майкле, ти миєш посуд та приглянеш за Дереком. Ми із Зої та Олівією маємо з’їздити в одне місце, – мовив Дан, коли вони завершували сніданок.
– Це ще питання, хто за ким наглядати буде, – діловито мовив Дерек, і усі розсміялися.
Коли Зої та Олівія йшли до автівки, білявка поглянула на хлопців, які стояли на ганку й махали їм
– Вони класні, – мовила Олівія.
– Я знаю, – усміхнулася Зої.
Коли вони сіли у машину, аби поїхати до відділку, Олівія витягнула свій телефон і написала: «Таточко, я тебе люблю. Вибач мені за все». Білявка довго не наважувалася відправити текст, але таки натиснула на кнопку «надіслати».
Машина спинилася біля відділку, а Олівія зібралася духом і таки запитала про те, що її увесь час гризло:
– Я стільки вам зла зробила, чому ви мені допомагаєте?
В очах Олівії стояли сльози. Бачити такою білявку було незвично. Вона зараз була не просто в чужому одязі, без макіяжу, без зачіски, вона була іншою Олівією.
– А як інакше? Ти ж людина, – відповів Дан, а по щоках Олівії таки потекли сльози...