Розділ 18.4 Привід поцілувати?

Розділ 18.4 Привід поцілувати?

Це був шок...
Олівія стояла та сміялася божевільним сміхом. Уся увага була спрямована за борт. Люк не винирнув. Дан згадав, що в одній з розмов блондин сказав, що не вміє плавати. Дан швидко вийняв з кишені телефон, сунув його в руки Зої та стрибнув у воду. Все відбувалося настільки швидко, що усі довкола замерли від шоку. Зої скрикнула, коли Дан стрибнув у воду, віддала свій телефон та телефон Дана Мії та стрибнула за ним у воду. Руданка знала, що Дан добре плаває, але протези, одяг.
– Там же рифи, – вигукнув хтось зі студентів, які затихли, та затамувавши подих.
Секунди тягнулися надто довго. Першою над поверхнею води з’явилася Зої. Вона озирнулася, набрала повітря та знову пірнула. Дан добре орієнтувався у воді, він побачив, як Люк іде на дно. Дан встиг зробити великий вдих перед тим, як пірнув, заняття у басейні не минули марно. Протези тягнули донизу, і це допомогло йому швидше дістатися Люка та схопити його за руку. Дан оповив блондина однією рукою та почав активно рухати ногами та вільною рукою.
Зої панікувала. Вона вдруге винирнула, але ні Дана, ні Люка не побачила. Вона зробила вдих та знову пірнула. Якою ж щасливою вона була, коли, нарешті, під водою побачила Дана, який тягнув Люка на поверхню. Зої підпливла та почала допомагати.
На яхті усі дивилися у воду, намагаючись розгледіти хоч когось. Мія покликала матросів, і двоє пірнули. Вони опинилися у воді, коли голови Зої, Дана та Люка з’явилися з води.
– Нарешті, – мовив містер Дарл, який вчепився у поручні. Він відв’язав рятівний круг, аби його студентам було легше дістатися палуби. Матроси допомогли підняти Люка на борт.
– Розійдіться! – гримнув блідий містер Дарл.
Люк не дихав.
Зої та Дан без слів зрозуміли один одного. Вони разом опустилися на коліна біля блондина, очі якого були закриті. Дан перевірив пульс, оглянув рот Люка, перевернув його спочатку на бік та навіть вдарив по щоці. Це не допомогло.
Дан зробив кілька ритмічних натисків на грудну клітку, а Зої набрала повітря та була готова робити штучне дихання, як Люк почав кашляти.
Усі довкола видихнули. Здавалося, що пройшло не кілька хвилин, а ціла вічність. Усі студенти розуміли, що могло статися непоправне. Коли вони хотіли поплавати та стрибнути у воду з яхти, матроси відмовили їх це робити, оскільки внизу могли бути рифи і вони могли поранитися. Люк впав у воду, бо його штовхнула Олівія, а стрибок Дана та Зої був осмисленим. Дан ризикував життям заради друга, а Зої заради коханого. Дан і думати не смів, що руданка стрибне за ним. Виявилося, що вона така ж божевільна та віддана, як і Дан. Не дарма ж вони пара.
Люк кашляв, приходячи до тями. Він зрозумів, ЩО відбувається. Блондин бачив налякані очі Зої та Дана, але й у цей момент не стримався, аби не пожартувати.
– Я так і знав, Зої, що ти шукала привід, аби мене поцілувати. Але ж не при Данові. Він же потім з мене котлету зробить, – тихо мовив Люк, та усміхнувся.
– Точно! За іншої нагоди я б тебе не стала цілувати, – відповіла у тоні блондина Зої.
– Твій Дан такий ревнивий, що мені простіше повернутися з того світу, ніж потім розбиратися з ним, – продовжив Люк.
– От і не давай привід для ревнощів. Досить привертати до себе увагу. Вставай, нам усім треба рушники, – мовив Дан.
– Ось рушники, – мовив один з офіціантів та кожному дав великий білий рушник.
У цей момент хтось із хлопців з команди Люка схопив Олівію за руку.
– Стерво, це все через тебе! Ти розумієш, що усі троє могли загинути? – кричав хлопець.
– Нічого з ними не сталося, – спробувала триматися спокійно Олівія. Тільки зараз до неї дійшло, яку дурість вона утнула на очах у десятків свідків. Таке тато не зможе покрити, усім не закриєш роти грошима.
– Олівіє, ходіть-но сюди! – дуже холодно мовив містер Дарл. В очах викладача було стільки льоду, що він міг проштрикнути холодом білявку. Містер Дарл розумів, що вона вчинила замах на вбивство на очах у всіх, і це їй так просто не спустять. Викладач бачив в очах кожного, хто стояв на палубі, готовність скинути її за борт, але жоден не стрибнув би її рятувати.
– Чого це? – запитала Олівія, але не так гонорово, як завжди.
Чоловік взяв її за лікоть та потягнув за собою. Він пройшов біля ректора і махнув головою на каюту.
Коли в каюті опинилися містер Дарл, Олівія та ректор, викладач відпустив руку білявки і демонстративно витер руки.
– Містере Брукстоне, – звернувся викладач до ректора. – Я вже не один десяток років працюю в університеті, я бачив не одне покоління студентів. Так, бувало різне, але таку нечисть я бачу вперше, – кивнув чоловік на білявку, яка оціпеніла і не могла мовити й слова. – Сьогодні Олівія Блум при свідках вчинила злочин. Я знаю, хто її тато, я знаю, скільки він робить для університету, для нашого міста, але... Олівія перейшла усі межі. Обіцяю, якщо її не відрахують з числа наших студентів, я негайно ж звільнюся та особисто подам позов. Ця дівчина є загрозою для інших...