Розділ 18.3 Усі випадковості не випадкові

Розділ 18.3 Усі випадковості не випадкові

Вони повернулися додому, коли вже було темно. Зої тулилася до Дана. Він знову подарував їй казку. Чи могла вона сподіватися на подібну романтику? Чи могла мріяти про такого чоловіка? Невже доля нарешті повернулася до неї обличчям? Зої не вірила своєму щастю. Тепер у неї є дім, родина, коханий.
На повернення пари чекали. За час їх відсутності Сніжана разом з хлопцями приготувала торт, а Петро охолодив ігристе. Усі були впевнені, що Зої погодиться на пропозицію. А як інакше? Почуття цієї пари було видно неозброєним оком.
– Ураааа! – почули голос Дерека Дан та Зої, коли увійшли до будинку.
– Дереку, це мав бути сюрприз, ти все зіпсував! – сварив молодшого брата Майкл.
– Нічого я не зіпсував! Усі і так знають, що Зої кохає Дана та відповіла йому «так». Правда ж, сестричко?! Ну скажи їм! – наполягав Дерек.
– Звісно, що «так». Хіба я могла не виправдати твої очікування? – усміхнулася Зої.
– Ура! Незабаром буде весілля! – почав стрибати по кімнаті Дерек.
– Ну, не зовсім скоро, – відповіла Зої. – Влітку.
– Треба трохи зачекати, – насупився Дерек. – А чому не наступного тижня? Передають гарний прогноз погоди. Буде сонячно.
– Ну, у нас навчання і ми вирішили зробити весілля в Одесі, – відповіла Зої.
– Ура! Ми знову полетимо до України. А там будуть бурульки? – поглянув на Петра малий.
– Це ж літо, які бурульки, Дереку, – закотив очі Майкл.
– Жодних бурульок навіть влітку! – мовила Сніжана.
– А тортик буде? – запитав Дерек.
– От знову ти зіпсував сюрприз! – обурився Майкл.
– Так ми ж все одно його з’їмо, – безпосередньо відповів Дерек та знизав плечима.
– Ходімо святкувати, – запропонувала Сніжана.
Усі знову зібралися за столом. Зої розповіла, що вони задумали з Даном після навчання провести канікули в Одесі та підготувати усе до весілля. Сукню, декор, меню вони можуть продумати заздалегідь. Пара не хотіла великого весілля. Вони бажали насолодитися щастям та спокоєм разом.

Наступного дня Б’янка надіслала відео. Замовник був у захваті.
– Дуже гарно вийшло. Казкова реклама, – прокоментувала Зої.
– Ти справжня лебідка. Така ніжна, – зробив комплімент Дан.
– А ти мій лебідь, – не залишилася у боргу Зої.
Далі було навчання та підготовка до сесії. Зої старалася навчатися, аби отримати гарні оцінки та далі мати можливість навчатися на бюджеті. Зої та Мія взялися за спільний проєкт, який блискуче захистили. Сесія не була легкою, тому увесь курс підтримав ідею Люка, щоб відсвяткувати закінчення здачі екзаменів. Ректор розкрився так, що для найкращих студентів було орендовано яхту. Звісно, що Зої, Дан, Люк, Мія та ще кілька членів команди руданки потрапили до числа щасливчиків. Містер Дарл та кілька викладачів також були запрошені на борт.
На жаль, не обійшлося і без сюрпризів. Олівія також потрапила на борт яхти. Вона задумала помститися усім, хто був успішним та затьмарив її персону. Білявка підкупила одного з матросів, який працював на яхті, та ступила на борт.
Студенти веселилися та святкували. Було ігристе, смаколики, фрукти, солодощі. Ректор виголосив промову, де згадав феєричний виступ Зої, похвалив команду Люка, яка також здобула перемогу у непростому змаганні, та відзначив Дана. Богдан зміг вдосконалити сайт університету та розробив програму, якою зацікавилися представники Кремнієвої долини.
– Калиновиче, от скажи чесно, як тобі вдалося потрапити до нашого університету одразу на другий курс? – прямо запитав містер Дарл, коли офіційні вітання були позаду.
– Все сталося випадково, – усміхнувся Дан.
– Усі випадковості не випадкові. Ви ж розумієте, Калиновичу, що я тепер від вас не відчеплюся, поки не розповісте, – усміхнувся містер Дарл.
– Нічого особливого. Я тільки приїхав до Каліфорнії. Поки вирішувалося питання з моїм житлом, я кілька днів жив у готелі. Каліфорнія – чудова, але тут не так багато готелів, де можна безбар’єрно пересуватися. Я жив у Grand Hotel. У цьому готелі є багато залів, які використовують для проведення різноманітних заходів. Це я зараз знаю, тоді я не знав. Вийшло так, що у готелі вийшли з ладу роутери, і на моєму поверсі не було вайфаю. Мені необхідно було терміново зателефонувати дівчині, – розповідав Дан.
– Красуні Зої? – усміхнувся містер Дарл та поглянув на руданку.
– Ні, – усміхнувся Дан та взяв свою кохану за руку. – Не Зої, а Златі. Це моя подруга дитинства, яка дуже не хотіла, аби я їхав, та переживала за мене. Якби я їй тоді не зателефонував, то вона б точно приїхала та влаштувала мені армагеддон третього ступеня.
– Це точно, вона може, – усміхнулася Зої, а містер Дарл зробив висновки про рівень стосунків пари та радів за них.
– Оскільки вайфаю не було, я спустився на поверх, де були конференц-зали. Я заїхав у перші ж відчинені двері та здійснив дзвінок. Не встиг я договорити та під’їхати від стола, як почався активний рух. Настільки активний, що моє крісло було просто заблоковане біля столу, і я не зміг навіть трохи від’їхати. Справа в тому, що через відсутність вайфаю могла зірватися важлива презентація однієї з фірм, яка займається кібербезпекою. Організаторам та учасникам запропонували інший зал, саме той, де перебував я. За розмірами зал був дещо меншим, не розрахованим на таку кількість людей, тому я і не зміг залишити приміщення. Я вирішив дочекатися завершення конференції, до того ж тема виявилася цікавою, – розповідав Дан і всі уважно слухали. – Під час презентації я помітив баг, який міг би призвести до невиправних наслідків у системі, якби запустили запропоновану програму. Я сказав про це. Ви навіть не уявляєте, що почалося. Кілька десятків програмістів почали доводити, що це неможливо, тоді я попросив їх ноутбук з програмою та довів протилежне. Голова компанії вирішив, що я працюю на його конкурентів, і був лихий, як чорт, коли усі присутні піднялися зі своїх місць, а я – ні. Чоловік вигнав з зали усіх та попросив залишитися мене та ще кількох розробників. Було зрозуміло, що цей проєкт дуже важливий. Голова компанії спочатку не повірив, але коли його служба безпеки перевірила інформацію про мене, та чоловік зрозумів, що моя присутність у цьому залі – чиста випадковість – був ошалешений. Його працівники ледь не загубили його імперію недосконалою програмою, яка розсипалася через простий баг. Він запропонував мені роботу, але я поставив умову, що хочу навчатися. Він сказав, що знайде можливість організувати для мене місце у будь-якому навчальному закладі, який я оберу. Таким чином, через випадковість я й опинився в університеті, хоча не сподівався, що колись стану студентом Стенфорду.
– Та-а-ак, часом, відсутність вайфаю може круто змінити життя, – підсумував містер Дарл. – Пропоную підняти ігристе за його величність випадок.
– Почути таку пропозицію від вас – щось за межами фантастики, – усміхнувся Люк.
– Користуйся нагодою, юначе, – відповів викладач. – Ваша трійка цьогоріч мене дуже радувала. Ви – гордість нашого університету. Так, де ігристе? Зараз організую, – відповів чоловік і пішов шукати офіціанта з келихами.
Усі веселилися, усі раділи, крім Олівії. Білявка з червоними від ненависті очима, наче фурія наближалася до трійці, яка стояла близько біля бортика та дивилася, як хлюпочеться внизу вода.
– Я тебе ненавиджу! – закричала Олівія та з усієї сили штовхнула Люка за борт.