Розділ 18.2 Ти станеш моїми крилами?

Розділ 18.2 Ти станеш моїми крилами?

Сніжана разом із Майклом швидко накрили стіл, Петро відкоркував ігристе, усі зайняли свої місця за столом. Запрошували до святкування, і Б’янку, але їй не терпілося якнайшвидше змонтувати рекламу та показати її світу. Ну, і ще дещо вона мала підготувати.
Після святкового обіду у Дана задзвонив телефон. Він недовго говорив, а потім підійшов із серйозним обличчям до Зої.
– Телефонувала Б’янка, сказала, що дещо необхідно перезняти. Сказала, що дещо змінилася концепція і ті костюми, які були в кадрі, не мають такого ефекту на екрані, як вживу. Вона попросила, щоб ми приїхали та усе повторили, – брехав Дан, намагаючись говорити правдоподібно. Йому не подобалося брехати, але це потрібно було для сюрпризу.
– Добре. Я зараз переодягнуся, – мовила Зої.
– Ні, зачекай, Б’янка сказала, що зараз мають привезти нам одяг для зйомки, – мовив Дан та почув, як пролунав дверний дзвінок.
Дан взяв дві коробки з речами, які ніби передала Б’янка.
– Ось, тримай, тут написано Зої, – мовив Дан та віддав одна з коробок.
– Я тобі допоможу, доню, – сказала Сніжана та піднялася з руданкою до її кімнати.
У коробці лежала дивовижна сукня. Якщо минулого разу Зої одягала сукню з лебединим білим пухом, то цього разу сукня була срібного кольору. Вона ледь досягала колін, була пишною та починаючи від талії починалися срібні нитки, на кінці яких були зірочки, які переливалися під час руху та утворювали дивні сузір’я.
– Яка гарна! – мовила Зої.
– Що б пак, – подумала Сніжана, бо цю сукню пошили спеціально для Зої. Подруга Злати була дизайнеркою сучасного одягу та створила цю сукню саме для руданки. Злата планувала, що Зої візьме участь у одному з модельних показів та хотіла б долучити руданку до модельного бізнесу.
За пів години Зої спускалася сходами вниз. Вона зробила нюдовий макіяж, а Сніжана вклала її волосся у зачіску, одягнувши їй на голову діадему, яку Зої привезла з Буковелю та зберігала у своїй кімнаті.
– Ти – справжня зірочка! – із захватом мовив Дан.
На хлопцеві були білі брюки та срібна сорочка у тон сукні руданки.
– Нам час. Машина вже чекає, – мовив Дан, а Сніжана, коли пара вийшла з будинку, перехрестила їх, дивлячись у вікно. Вона благословила дітей на гарне спільне життя, яке в них мало розпочатися.
Автівка швидко їх привезла до озера. Там було усе інакше. Не було полотен, не було камер, на озері плавала пара білих лебедів, а на березі стояв столик з ігристим та фруктами. Сонце вже не світило так яскраво, воно не пробивалося крізь гілки, а давало приємне освітлення.
Зої поглянула довкола, не побачила нікого та підняла очі на Дана. Руданка зрозуміла, що він підготував їй щось романтичне.
– Мій коханий брехун, – усміхаючись мовила Зої та поцілувала його у щічку.
– Пробач, але я хотів зробити тобі сюрприз, – щиро зізнався Дан.
– То з відео усе добре? – поставила запитання Зої.
– Так, Б’янка вже майже закінчила монтаж. Обіцяла, що до ночі надішле відео, – відповів Дан.
– То вона і мама – твої спільниці? – здогадалася руданка.
– Так, але то все моя вина. Зізнаюсь, але не каюсь, – усміхнувся Дан.
Пара підійшла до столика, Дан допоміг Зої сісти на стілець. Коли він сів поруч, то дістав з-під столу букет білих лілій.
– Які гарні, дякую, – мовила Зої.
– Але ти ще красивіша та ніжніша, – зробив комплімент Дан.
– Не підлещуйся, – усміхнулась Зої, притискаючи до себе квіти.
Руданка не припиняла дивуватися романтичності та ідеям Дана. Він щоразу дарував їй казку. Тепер знову вона відчувала себе героїнею казки. Але не Попелюшкою, а принцесою Зірочкою. Цю казку вона чула від Сніжани, коли жінка заспокоювала її, через те, що працівники соціальних служб хотіли відібрати її братів. Здавалося, що то було в іншому житті. Тепер вона була щаслива.
Лебідь на озері почав бити крилами об воду, танцюючи шлюбний танець для своєї лебідки, чим привернув увагу Зої.
– Вони такі гарні. Дякую, – мовила руданка.
– Хочеш їх погодувати? – запитав Дан.
– А можна? – вчепилася за цю ідею Зої. Її очі загорілися. Її Дан вміє виконувати мрії.
– Тобі можна все, – усміхнувся Дан та дістав з–під столу пакетик з кормом.
Сонце почало сідати, його поодинокі промінчики пробивалися крізь гілки. Пара підійшла до озера. Зої кидала корм птахам і лебеді припливли ближче та охоче їли смаколики.
Коли вміст пакетика скінчився, Зої обійняла Дана.
– Ти таки чарівник, – мовила дівчина.
– Закрий очі, – попросив Дан і руданка виконала його прохання. – Відкривай.
Коли Зої відкрила очі, то не повірила, що це те ж саме місце. Звідусіль спускалися гірлянди з вогниками, які освітлювали озеро та усе навколо. Це була справжня казка.
– Моя кохана лебідко? Ти станеш моїми крилами? – запитав Дан. – Ти зробиш мене найщасливішим чоловіком? Ти вийдеш за мене заміж?
– Так, – тихо відповіла Зої, а по її щокам текли сльози щастя. Вона була готова з ним піти, хоч на край землі, бо знала, що його кохання окрилює, надихає, мотивує. Вони обов’язково будуть щасливі разом. Інакше ніяк!
– Твоє кохання – мої крила, – прошепотів Дан