Розділ 18.1. Два крила

Розділ 18.1. Два крила

Коли розпочалася зйомка, усі застигли. Ніжна мелодія, шум вітру, плескіт води. Зої та Дан почали рухатися на спеціальних маленьких човнах, які тримали їх на воді, назустріч один одному. Кожен прикривав себе одним крилом. Вони зустрілися у центрі озера, саме там, де сонце пробивалося крізь гілки дерев та якнайбільше освітлювало озеро.
Вони поглянули один на одного з таким теплом, з такою любов’ю, щирістю та ніжністю, що у найзатятіших холостяків стислося серце від романтики.
Синхронно Зої та Дан підняли своє крило, та саме зараз опустилися полотна, якими вони оповили своє тіло, та почали виконувати елементи. Ні, це не був виступ, це був політ лебедя та лебідки.
Дан та Зої трималися за біле полотно, яке струменіло у найосвітленішому місці озера. Їх ноги торкалися води, бризки розліталися у різні боки. Їх тіла спліталися в одне так, що у глядачів перехоплювало дух. Було видно, що у них від кохання є крила. Два крила на двох, одне кохання на двох, два серця, які б’ються в унісон...
Б’янка раділа, що бачила цей виступ раніше та зараз могла працювати, бо якби бачила це вперше, то точно стояла б з відкритим ротом та дивилася на те, що виробляє ця пара.
Вони літали, вони кружляли, вони разом падали ледь не у воду, але злітали знову! І завжди разом. Коли у відповідний момент Дан одним рухом відстібнув широкі штани та лишився у бриджах, які дозволяли бачити його протези, все одно люди довкола стиснулися. Це не була демонстрація неповноцінності, інвалідності, це було символом безмежної сили, роботи над собою, кохання, яке окрилювало.
Коли на останніх хвилинах виступу пара обійнялася та прикрила один одного крилом, усі довкола почали аплодувати, хоча домовлялися, що не повинно бути жодного звуку. Це було вище усяких похвал.
– Знято! – мовила Б’янка.
Усе необхідне відео було відзнято з першого дублю. Б’янка і не думала просити повторити усе знову, бо все було ідеально.
– Вітаю! Ви зробили усе дуже круто! Молодці! Я сьогодні засяду за монтаж та завтра усе буде готово. Але будьте готові, у разі потреби, повторити, – мовила Б’янка та підморгнула Дану. – Це було дуже ніжно та чуттєво. Можете бути вільні.
– Це було... Це було дуже гарно! – мовив чоловік та простягнув Дану протез.
– Дякую, – відповів Дан та потиснув протез.
– Це я дякую, що погодилися знятися у рекламі. Я такого не очікував, у мене гусяча шкіра була навіть на протезів, – жартував чоловік.
– Дане, Зої, це містер Ралф Горні, генеральний директор фірми, яка виготовляє та продає протези. Саме він замовив рекламу, – пояснила Б’янка.
– Я дуже радий, що зміг особисто бути присутній на зйомці, це було... Це було так сильно, що я просто не можу висловити це словами, – емоційно мовив чоловік.
– Дякуємо, нам дуже приємно, що ми змогли вразити, – відповіла Зої.
– Зізнаюся, я бачив кілька відео з ваших тренувань та не повірив, що Дан має протези. Як кажуть, треба побачити усе власними очима, аби переконатися. Я хочу сказати, що я пишаюся тим, що ви користуєтеся протезами нашої фірми. Це дуже приємно, – щиро зізнався чоловік та знову потиснув руку Дана.
У Ралфа Горні була своя історія боротьби та шляху до мрії. Він втратив руку, та його «списали» з рахунків. Але чоловік не здався, він заклав свій будинок та відкрив невелику фірму з виготовлення протезів. Він створював, вдосконалював протези сам, бо це було важливо в першу чергу для нього. Його вироби були настільки якісними та функціональними, що він увірвався на ринок зі своїми протезами. Він знав, що означає бути людиною з протезом. Не один раз чоловіки не тиснули йому «руку», бо то був протез. А Дан.. Дан його вразив. Його історія, його сила, його лебідка.
– Я так вами пишаюся, це було так гарно, – мовила Сніжана, яка нарешті пробилася до пари.
– А можна я також політаю? – попросив Дерек. – Я можу і без крил.
– Обов’язково політаєш! Думаю, що ми з Зої ще захочемо використати полотна, – підморгнув руданці Дан.
– Я зробив такі класні фото, – з гордістю сказав Майкл. – Б’янка оцінила та показала знімки Ралфу Горні. Він сказав, що кілька з моїх знімків також використають для реклами.
Усі були щасливі та усі разом поїхали додому, але коли Дан прощався з Б’янкою, то вона йому прошепотіла:
– Усе буде у найкращому вигляді...