Розділ 17. Ти мені довіряєш?

Розділ 17. Ти мені довіряєш?

Зої готувала свою команду до виступу. Рекламу було знято, замовники були задоволені, бо реклама вийшла яскравою та приваблювала нових покупців. Дівчата з команди черлідерів були щасливі. Крім того, що їх фото тепер були майже на кожному спортивному заході, декілька дівчат отримали пропозиції від модельних агентств. Зої раділа, що змогла згуртувати команду, бо дівчата, попри пропозиції агентств та гарні контракти, завжди знаходили час на репетиції. Їх команда стала дуже дружньою. Вони тепер мали у своїх виступах складні елементи, які не наважувалися повторити інші команди. Так, було складно їх робити, але вони вчилися, тренувалися та робили. Команда часто збиралася разом поза тренуваннями: вечірки, походи в кіно, пікніки.
Дан ніколи не ревнував Зої до членів команди, хоча й там були хлопці. Дан часто відвідував тренування, ходив з членами команди у кіно та й сам організовував вечірки для черлідерів. Дана знали, поважали та любили. Коли хтось з хлопців команди хворів та не міг бути присутнім на тренуванні, Дан запросто підмінював його, бо добре знав порядок дій та елементів, які виконували черлідери.
Олівії обмежили доступ. Батько змушений був залучити не тільки гроші, але й свої зв’язки, аби Олівія лишилася навчатися хоча б на заочній формі. Чомусь білявка хотіла вчитися саме тут! Не через гарних викладачів, не через своїх однокурсників, а через нестримне бажання дошкулити. Її бісило, що команда черлідерів тепер вийшла на інший рівень та готується до змагань. Зої, як капітан команди, подала заявку на змагання, які відбувалися між університетами. Раніше університет брав участь у подібних змаганнях, але Олівія не надто переймалася участю команди черлідерів у змаганнях, бо розуміла, що їх програма надто проста та не конкурентоспроможна.
Білявка бісилася. Вона намагалася вплинути на учасниць та учасників команди. Когось намагалась підкупити, когось залякати, але це вже була не та Олівія, яку усі вважали зіркою університету. Олівія мала свій план помсти. Наближалися змагання, і білявка прораховували кожен крок. Вона шпигувала, вела брудні ігри, але у неї нічого не виходило. Зої ніяк не коментувала цю ситуацію, але усе розуміла, усе відчувала та підтримувала дівчат, на яких намагалися тиснути. Команда стала, наче сім’я. Хлопці супроводжували дівчат після тренувань, усі слідкували за тим, що їдять та що п’ють.
У день змагання на місцях вболівальників були усі Калиновичі, а діти намалювали плакати, щоб підтримати команду Зої.
Руданка була зібрана, як ніколи. Форма, взуття, рушники, пляшки з водою, знеболювальні. Зої продумала усе. Вона бачила, як незнайомий чоловік хотів поміняти пляшки з водою, але вчасно втрутилася. Тепер вона була не просто капітаном, а перетворилася на зір, слух та інтуїцію.
Дан бачив, як нервувала кохана, розумів, наскільки цей виступ важливий для неї та підтримував її.
Ректор, викладацький склад, Б’янка та Люк також були серед вболівальників. Дан стиснув кулаки ледь не до крові, коли оголосили про вихід на майданчик команди «Орлиць». Він зловив погляд Зої. Розгублений, наляканий.
– Щось сталося, – мовив Дан.
– Що? – запитав Люк, який був поряд.
– Не знаю, але мені треба до Зої, – відповів Дан.
– Я з тобою, – впевнено сказав блондин.
– І я! – почувся голос Майкла. Він також розумів, що щось не так.
І Дан, і Майкл добре знали склад команди Зої, вони бачили, що на майданчику немає двох хлопців, які тримали на руках Зої та Мію, коли ті робили найскладніші елементи. Без них вони не зможуть показати усі підтримки.
– Заспокойся, моя дівчинко, – сказав Дан, взявши у долоні обличчя Зої. – Я з тобою, я поруч. Усе буде добре.
– Джоша та Брендона немає. Дівчата обшукали все. Без них ми не зможемо... – почала було Зої.
– Зможете! – впевнено зупинив її Дан. – Я знаю кожен рух. Не переживай, я зловлю тебе, моя пташко. Де одяг?
– Ось! – Люк простягнув Дану шорти та футболку та почав одягатися сам.
– Люку, а ти? – запитала бліда Зої. Вона розуміла, що для підтримки одного Дана замало. Вона була впевнена у коханому, а от Люк…
– Зої, ви витурили нашу команду із залу, бо вам потрібно було тренуватися. Я все розумію. Але тепер я хочу, щоб ви перемогли, бо саме через вас не могли тренуватися ми. Вище носа! Зараз «Орлиці» покажуть, як потрібно літати! – впевнено мовив Люк, одягаючи футболку.
– Зої, ми це зробимо! Заспокой усіх. Ти мені довіряєш? – запитав Дан, одягаючись.
– Більше, ніж собі, – відповіла Зої, аби почув тільки він, та повернулася до команди. – Зібралися, «Орлиці»! Зараз ми покажемо, хто тут вартий перемоги!