Розділ 16.4 Мрії здійснюються!

Розділ 16.4 Мрії здійснюються!

Зої метеликом випурхнула до Дана, Сніжана лиш встигла накинути на її плечі білу шубку.
– Ото ж коза, – усміхнулася Сніжана та вийшла з кімнати, бо Петро точно вже зачекався її. Він приготував подарунок дітям.
Зої бігла до Дана, не розбираючи дороги, летіла метеликом на світло, яке здавалося життєдайним та надважливим.
Як тільки руданка відкрила двері, які виходили на задній двір, де стояла альтанка, вона почула звуки того інструменту, звучання якого вразило її.
– Бандура, – тихо промовила Зої та зупинилася, бо Дан почав співати під звуки інструменту.
Богдан співав пісню «Така, як ти» Святослава Вакарчука, але англійською мовою, щоб Зої змогла не тільки відчути, але й зрозуміти слова.
Дан співав дуже ніжно. Не можна сказати, що в нього був гарний голос, але це було зовсім неважливо для Зої. Слова пісні наче були про них. Звуки бандури змушували душу літати над землею.
Руданка таки зробила кілька кроків та увійшла до альтанки, де стояв Дан. Одразу їй стало тепло. Вона не помітила обігрівачі, які працювали, щоб парі не було холодно. Вогники блимали довкола, лунали звуки бандури та звучав голос Дана. Його обійми були такими бажаними, такими рідними. Дан закінчив співати приспів, і вони просто танцювали із Зої під звуки бандури. Танцювали! Він здійснював свою давню мрію! Він танцював з коханою дівчиною!
– Дереку, закрий штори, не підглядай, так негарно! – присоромив брата Майкл, коли малий вирішив поглянути, що відбувається в альтанці.
– Там наша Зої! Вона така гарна. Вони з Даном обіймаються і танцюють, – доповідав Дерек.
– Дай їм побути наодинці. Краще йди сюди, – покликав брата Майкл.
– Але ж я хочу знати, що там відбувається і чи поцілуються Зої і Дан! – вперто мовив Дерек.
– Поцілуються. Але якщо ти їм будеш заважати, то Зої тебе більше ніколи не візьме на Буковель, – налякав брата Майкл.
– Як не візьме? – одразу ж відійшов від вікна малий.
– Бо не слухаєш старших, пхаєш свого носа, куди не слід, – перераховував Майкл.
– Мамо, а Майкл каже, що Зої більше мене не візьме на Буковель, – ображено мовив Дерек, коли до кімнати увійшла Сніжана, аби покликати дітей до столу.
– А чому має не взяти? – запитала Сніжана.
– Бо хтось не відходить від вікна та заважає Дану й Зої цілуватися, – пояснив Майкл.
– Та я не заважав! Я навпаки стукав у вікно та казав: «Цілуйтеся вже!» – придумав Дерек, аби виправдати себе.
Сніжана усміхнулася, але ніяк не прокоментувала цю ситуацію, а вирішила перевести тему.
– Мене щойно запитували, чи були ви чемними дітьми весь рік. То тепер я і не знаю, що відповідати? – мовила Сніжана.
– А хто це так цікавився? – склав руки на грудях Дерек.
– Хо-хо-хо! – почувся голос з коридору.
– Хто це? – дещо налякано запитав Дерек та заховався за Сніжану.
У дверях з’явився Петро в костюмі Санта Клауса.
– Санта! – вигукнув Дерек та почав плескати у долоні.
– Впізнали мене?! – запитав Петро, змінюючи голос. – Мені сказали, що тут є діти, які були чемними протягом року, і я приніс їм подарунки.
– А чемними були не тільки діти! – заперечив Дерек. – Чемними були і мама з татом, і Зої, і Дан! – емоційно мовив Дерек.
Петро не очікував такого розвитку подій, але дуже швидко вийшов із ситуації.
– Тоді почнемо з наймолодших!
– Ура! Я наймолодший! – зрадів Дерек. – А подарунки будуть усім?
– Так, – підтвердив Петро та згадав, де поклав подарунок для дружини та Дана. – Твій подарунок помістився у мій мішок.
Петро дістав з мішка велику коробку з конструктором, який дуже любив збирати Дерек.
– Ура! – зрадів Дерек. – Дякую тобі, Санто! Ти справжній чарівник! Це була моя мрія!
– Для Майкла я також маю подарунок, – мовив Петро у яскравому костюмі та дістав з мішка кілька коробок та простягнув хлопцю.
– Дякую! Вау! Це ж карта пам’яті для фотоапарата на 42 гігабайти! Це ж скільки фото можна зробити! – зрадів Майкл. – О! І нові навушники! Дякую, Санто, – обійняв чоловіка хлопець, але не видавав, що він впізнав Петра.
– А подарунок для Зої? – запитав Дерек.
– Санта особисто має віддати подарунок, – придумав Майкл, чим полегшив задачу Петру.
– Добре. Тоді який подарунок для мами? – безпосередньо запитав Дерек.
– А мамин подарунок лежить у верхній шухляді комоду, – відповів Санта.
Сніжана усміхнулась та вирішила підіграти. Жінка пішла до комоду та дістала звідти оксамитову коробочку, де були гарні сережки.
– Дякую, Санто! – відповіла Сніжана.
– А ми забули ще про один подарунок! – вигукнув малий.
– Зої та Богдану Санта Клаус віддасть подарунки особисто.
– Татові? – здогадався Майкл, а в очах Санти промайнув переляк.
– Угу! – погодився Дерек.
– А подарунок для тата лежить у шафі, – мовила Сніжана, відкривши двері та діставши коробочку.
– А що там? – поцікавився Дерек.
– Тато сам відкриє і тобі покаже, – придумав Майкл, бо Петро знову розгубився.
– То треба татові віднести подарунок! – придумав Дерек та вже хотів нести подарунок до кухні.
– Зачекай! А ти ні про кого не забув? – запитала Сніжана.
– Зої та Дану, Леву та Агаті Санта віддасть подарунки особисто. Кого ж я забув? – став серйозним Дерек.
– А подарунок для Санти? Він усім нам подарунок зробив, а ми його не привітали, – мовила Сніжана.
– То ми зараз зробимо подарунок йому разом! – придумав Дерек. – Я зараз намалюю йому оленя, а Майкл зробить літачок.
Усі в будинку почали готувати подарунок для Санти, а в альтанці панувала романтична атмосфера. Це був не тільки Святвечір, а вечір здійснення найзаповітніших мрій!