Розділ 15.3 Літати у хмарах

Розділ 15.3 Літати у хмарах

Це був перший політ для Зої та хлопчиків. Чомучка Дерек сидів поряд з Петром та розпитував його про літак. Йому було цікаво все-все. Як літак може триматися у повітрі? Чи видно його з землі? Яка вага літака? Петро намагався відповідати на запитання малого.
Майкл сидів у літаку без настрою. Анет лишилася вдома, та на свята разом з дівчатами вони вирішили організувати вечірку.
– Майкле, а чому б нам не зняти зараз відео? Ти сидиш біля вікна, тут чудовий вид. Ти б міг поділитися у своїх соцмережах. Якщо стюардеси дозволять, то можна було б зняти невелике відео і з ними, – запропонувала Сніжана, знаючи причину поганого настрою Майкла.
– Можемо спробувати, – погодився хлопець.
Сніжана зняла відео, Майкл швидко його змонтував та опублікував у своїх соцмережах. Як же він радів, коли за кілька хвилин після публікації, відео отримало не тільки вподобайку від Анет, але дівчинка ще й написала комплімент Майклу.
– Дякую, – мовив Майкл та обійняв Сніжану. Це ж вона запропонувала цю ідею.
Зої тремтіла, наче листочок від вітру. Вона боялася висоти. Не зізнавалася до останнього, не хотіла створювати проблеми.
– Ходи до мене, – мовив Дан та пригорнув руданку до себе. – Я в дитинстві також боявся літати, але мама мені сказала чудові слова, які допомогли мені тоді перебороти страх. Я знаю, що ти добра та любиш усіх тварин. Знаю, що ти любиш птахів, які літають у небі. Уяви собі, що маленькі пташечки мають підійматися в небо. Ти бачила, як птахи літають у небі?
– Угу, – мовила Зої, притискаючись до Дана.
– Вони у небі вільні, незалежні, безстрашні. Вони розправляють крила та летять, куди бажають. Небо дає їм волю, дає вибір. Не бійся висоти, відпусти свій страх, стань вільною.
Якимось чином слова Дана подіяли на Зої. Вона перестала тремтіти. Чи це, дійсно, так подіяли його слова, чи те тепло та любов, які відчувала зараз Зої.
Дан шепотів їй на вушко, як він її кохає, яка вона красива, талановита, добра, поки не почув її рівномірне дихання та не зрозумів, що Зої заснула.
Дан намагався не рухатися до самої посадки.
– Моя лебідко, прокидайся, – тихо мовив Дан, пестячи сплячу Зої по волоссю.
Руданка відкрила очі і не повірила, що вони вже прилетіли.
– Я усе проспала? – сонним голосом запитала дівчина.
– Ні, ти літала уві сні, – усміхаючись, відповів Дан. Сніжана подбала про всіх та наполягла, аби кожен одягнув теплі речі. Діти не надто виявляли бажання одягатися, але оцінили турботу Сніжани, як тільки холодне зимове повітря вдарило в обличчя, коли вони спускалися з літака.
– Нічого собі тут холодно! – мовив Дерек.
– Так це ж навмисно знизили температуру, аби бурульки замерзли, – дражнив малого Петро. Дерек тими бурульками уже усіх дістав. Навіть Сніжана була готова знайти найдовшу бурульку, аби Дерек її таки спробував. Діти можуть бути наполегливими та діставучими.
Петро продумав трансфер до Буковелю, і через деякий час усі вже були у потязі. Для Дерека та Майкла це була нова пригода. Петро навмисно викупив два купе, бо знав, що діти будуть стрибати мавпочками по полицях. Але й Дан не залишився осторонь. Тепер він мав набагато більше можливостей та свободи. Хто ж не мріє полежати на другій полиці у потязі? Друга полиця, струкіт коліс, вид з вікна... Дерек ще ніколи не пив так багато чаю. Йому було цікаво спостерігати за самим процесом, тому чай пили усі, ще й не один раз.
Зої була здивована іншим. У сусідньому купе їхав фольклорний колектив, який репетирував пісні. Таких мелодій вона ще ніколи не чула та попросила Дана перекласти, про що йшлося в пісні. Як же вона здивувалася, що Дан не просто добре знав переклад, але й заспівав їй цю пісню. Хоч не так гарно, як це робили у сусідньому купе, але він добре знав і слова, і мотив.
– Вау! Звідки? Звідки ти знаєш цю пісню? – дивувалася Зої.
– Це колядка. Мене її навчила мама ще в дитинстві. Я співав її разом з ними, – відповів Дан.
– А мене навчиш? – запитала Зої.
– Звісно. Тут немає нічого складного.
– Думаю, що й хлопцям було б цікаво. Треба і їм запропонувати, – згадала про братів Зої.
Як тільки руданка взялася за ручку дверей і відкрила їх, то побачила хлопців.
– Три-чотири! – гучно мовив Дерек, і хлопці почали співати колядку. Хоч вони перекручували деякі слова та не зовсім дотримувалися мотиву, але ж співали.
– Які ж ви молодці! А мене навчите? – раділа Зої. Як же це добре співати разом, яке ж це щастя мати поряд тих, хто навчить та підтримає. Для Зої та хлопців це було перше Різдво, коли хотілося співати від щастя.