Розділ 15.2 Надія не вмирає!

Розділ 15.2 Надія не вмирає!

Дан продовжував тренуватися і вже через кілька тижнів він вже впевнено міг йти, спираючись на тростину. Сніжана і Петро раділи. Вони й уявити не могли, що їх син буде ходити. Скільки обстежень?! Скільки лікарів?! А виявилося, що найкращими ліками є кохання. Дан вчився не тільки ходити, але потай від Зої вчився танцювати. Він бажав здійснити свою мрію та станцювати з нею.

Навчання в університеті наближалося до сесії. Деякі заліки та екзамени Дан та Зої отримали «автоматом». Залишилося кілька екзаменів, які потрібно було скласти після святкових канікул.

Дан подружився з Люком. Вийшло так, що з блондином ніхто не бажав в парі виконувати проєкт, бо знав, що через тренування він не буде приділяти багато часу проєкту. Усі відмовлялися, але не Дан. Але несподіванкою для усіх стало, що серед списків на виконання творчих проектів містер Дарл першими записав прізвища Калиновича та Спенсера. Ще й разом! Викладач математики високо оцінив розум Дана спортивний талант Люка. Чоловік розумів та бачив, що Люку важко розібратися з математикою, тому й дав їм спільний проєкт.

Дан не був надто радий, він пам’ятав, як його посіпаки та й сам Люк повелися із Зої. Але Дан вирішив дати Люку другий шанс, бо бачив, що блондин відійшов від зграї вовків, які дедалі нагадували шакалів. Дан поставив блондину чіткі вимоги, вони мали працювати разом. Коли Люк зривався та казав, що не може виконати свою частину проєкту, бо просто не розуміє, Дан пояснював усе блондину, крок за кроком. Блондин досить багато часу проводив з Даном, навіть кілька разів був у нього вдома та познайомився з батьками Дана та братами Зої. Блондин не одразу зрозумів, чому хлопці називають Сніжану та Петра «мамою» і «татом», а коли дізнався, то був здивований, навіть трохи заздрив Дану, що той має таку чудову люблячу родину та дивовижну дівчину, яка не просто підтримує, а щиро кохає.

Люк перепросив Зої за свою поведінку. Йому було важко підібрати слова, але йому стало легше, коли Зої вибачила і тепер не вважала його ворогом.

Майкл також втілив свою мрію позбутися прізвиська «бабій». Він запросив однокласницю Анет, яка йому подобалася, до фотостудії разом з її подружками. Зої домовилася з батьками дівчат, а Дан забезпечив трансфер. Дівчата були щасливі. Таких гарних фото у них не було. Майкл поводив себе професійно та виявляв повагу до кожної дівчинки, яку фотографував, але найбільшу увагу приділяв Анет. Наступного дня, коли Майкл приніс фотографії, Анет поцілувала його у щічку. Майкл був щасливий, він літав у хмарах та ледь торкався землі.

Коли Зої сказала збирати валізи, бо вони мали летіти до України, аби побачити справжню зиму та відсвяткувати там Різдво і Новий рік, Майкл був єдиний, хто не зрадів цій новині.

– Можна й у нас гарно відсвяткувати, – бурчав хлопець.

– Ти що! А як же бурульки з цукром та катання на санях?! Збирай валізи – підганяв брата Дерек. Малому вже кортіло спробувати ті бурульки на смак.

Дан сідав у літак з надією здійснити в рідній Україні ще одну свою мрію. Він хотів таки потанцювати із Зої та вже продумав, як зробити це дуже романтично та незабутньо.