Розділ 14. Приклад

Розділ 14. Приклад

Через два тижні усі активно готувалися до Геловіну. Вирішили зробити свято для дітей. Сніжана і Петро раніше не святкували цей день, але якщо є привід подарувати дітям гарний настрій, то чому б ним не скористатися? Злата пообіцяла, що приїде разом з Костею Агатою та Левом.

Дан почав проходити реабілітацію. Звісно, що все відбувалося не так швидко, як він думав, але його наполегливості та старанності можна було позаздрити. Лікарі ставили його у приклад, хлопець надихав своїм завзяттям інших пацієнтів.

– А ми поїдемо навідати Дана? – запитав Дерек дивлячись, як Петро вирізає великому гарбузу очі.

– Ні, не поїдемо. Він святкуватиме разом з нами. Лікарі дозволили йому перебувати вдома та приїздити на реабілітацію у запланований час, – відповіла Сніжана.

– Ми завтра заберемо його з лікарні і на свята він буде з нами, – додав Петро.

– Ура! Треба зробити плакат! – зрадів Дерек. – Майкле, неси сюди фарби і папір, будемо малювати плакат!

– Чого кричиш? Який плакат? Знову якийсь проєкт тобі задали, а робити маю я? – невдоволено мовив Майкл.

– Завтра Дан повертається додому, – пояснив малий. – Треба для нього плакат зробити.

– Ні треба не плакат, а плакати! – відповів Майкл. – Зараз принесу усе необхідне.

Хлопці сіли разом та старанно виводили літери на плакаті, малювали зірки та салюти.

– Ти що дівчинка, що намалював сердечка? – обурено запитав Майкл, коли побачив, що Дерек намалював на плакаті кілька червоних сердець.

– Ні, просто я люблю Дана, – щиро відповів малий, а Майкл кілька секунд подумав та також намалював кілька сердець.

Дан дуже радів плакатам. Малі постаралися. Петро повісив плакати на видному місці, а Зої ще й прапорці різнокольорові та кульки розвісила. Дану було дуже приємно, що на нього чекають.

Богдан поки ще пересувався на колісному кріслі. Добре, що Петро врахував це, і у будинку не було порогів, а були широкі двері, аби крісло могло пройти.

Богдан багато займався. Він вже намагався одягати протези та робити перші кроки на них. Звісно, що це було не просто, але він радів кожному уроку та успіху.

Представники фірми, які зробили Дану протез та замовили відео рекламу, були здивовані наполегливістю хлопця та розуміли, що отримають свою рекламу раніше. Б’янка, на прохання замовників, зробила кілька фото, які вже використали для листівок з рекламою.

Малі часто навідували Дана у лікарні, але не могли перебувати там довго. Тепер не лишали його ні на хвилину. Майкл попросив пояснити деякі приклади з математики і показував свої фото, які зробив нещодавно, а Дерек «закладав» старшого брата, розповідаючи, що бачив як він цілував якусь дівчинку.

– От жодної приватності та поваги до старших! – обурювався Майкл.

– Ой, а чого ти обурюєшся, я ж з тебе приклад беру. Ти з сам підглядав, коли Дан та Зої цілувалися, а мені не давав.

У будинку завжди звучав сміх, бо діти були безпосередніми та щасливими.

Зої багато тренувалася, але вечори проводила разом з Даном. Через деякий час Дан знову почав відвідувати університет та здав усі свої проєкти. Викладачі ставили його у приклад, бо він не тільки не відстав у навчанні, але ще й наперед зробив деякі завдання.