Розділ 13.3 На шляху до мрії

Розділ 13.3 На шляху до мрії

– Впевнена, що там гарні фотографії вийшли, – усміхнувшись дитячій безпосередності, мовила Сніжана. – Ти фотографував?

– Ні, не я, а Майкл, – відповів Дерек. – Я сьогодні бачив, як Майкла також дівчина поцілувала. Але у щічку.

– Ото ж тебе скрізь носить, що ти все і всіх бачиш, – обурився Майкл, що молодший і його «здав».

– Це ж добре! Стане розвідником у майбутньому, – жартувала Сніжана.

– Ні! Я стану поліціянтом! Буду захищати усіх та ловити злочинців! – гонорово мовив Дерек.

Усі веселилися та раділи. Майкл двічі на тиждень відвідував курси з фотографії. Він робив успіхи. Хлопець показав Сніжані ті фото, де Дан та Зої цілувалися. Жінка була така щаслива, що усе так складається.

Петро дотримався свого слова та придбав будинок, оформивши усі документи на Богдана. Це був чудовий будинок із садом та великим подвір’ям у гарному районі. Неподалік були школа, де вчилися хлопці, та університет, де навчалися Зої та Дан.

Богдан не гаяв часу. Поки лікарі не дозволяли великих навантажень, бо необхідно було дати організму звикнути до змін, а шви повинні були загоїтися, Дан попросив привезти до лікарні свій ноутбук. Коли він був сам, то виконував завдання, які отримав від викладачів, та працював.

Дан з вдячності до Б’янки зробив їй дуже гарний сучасний сайт. Хлопець додав кілька авторських фішок, які вигідно підкреслювали переваги Б’янки, як фотографа. Додав інформацію про благодійність фотографині. Дан добре знав алгоритми роботи соціальних мереж та те, як розкрутити сайт, щоб його побачило якомога більше людей. Б’янка була здивована. Вона не очікувала, що її добра справа так швидко повернеться до неї. Фотографиня, попри велику завантаженість, вирішила втілити ще одну свою мрію. Поряд зі своєю студією вона винайняла приміщення, аби відкрити там студію фотографії для дітей. Головним її помічником був Майкл. Як він пишався, коли Б’янка офіційно уклала з ним договір та прийняла на роботу. А скільки було радості та щастя, коли хлопець отримав свої перші зароблені гроші! Майкл розпланував кожну копійку та розподілив гроші так: купив прикраси та квіти для Зої та Сніжани, для Дана придбав новий чохол для ноутбука, для Петра – стильну краватку, для Дерека – нову іграшку, Б’янці подарував новий термос, а однокласниці, з якою його бачив Дерек – гарну нову сумочку. Його подарункам раділи, бо він чітко підмітив речі, які потрібні були кожному. Майкл не залишив собі ані копійки. Він тепер знав, що найкраще не заробляти гроші, а витрачати їх на тих, кого любиш.

Зої мала тепер тренування щодня. З дітьми більше були зайняті Сніжана та Петро. Вони раділи малим. Здавалося, що вони й самі помолодшали, від енергії хлопців. Петро тепер щоранку відвозив їх до школи з боксами зі смаколиками від Сніжани, а після уроків розвозив по гуртках. Майкл їхав на фотографію тепер вже не як учасник курсів, а як помічник, а часом й як викладач для інших. Дітям було цікаво та незвично бачити наставника-однолітку, який не кричав, не злився, а пояснював та показував стільки разів, скільки було потрібно. У Майкла чудово виходило. Те, що фотографія його хист, зрозуміли усі.

Дерек також йшов до своєї мрії. Він хотів стати поліціянтом, а для того потрібно було стати сильним, мужнім та вправним. Дерек обрав східні єдиноборства, і двічі на тиждень Петро возив малого на заняття.

Хлопці почали називати Петра й Сніжану татом та мамою. Це сталося якось саме по собі та дуже природно. Зої не заперечувала. У них зі Сніжаною одного вечора була розмова щодо цього. Зої сказала, що радітиме, якщо хоча б у її братів будуть мама й тато, які їх любитимуть, та щасливе дитинство. Руданка розповіла Сніжані про свої дитячі роки. Сніжана слухала, ковтаючи сльози, та обіймала Зої. Скільки ж натерпілася ця дівчина! Сніжана пообіцяла, що вони з чоловіком зроблять усе можливе, аби вони усі були щасливі.